Спецпроект

Аліна з Полтави стала німецьким рабином

Уперше за останні сімдесят п'ять років у Німеччині жінка буде виконувати обов'язки рабина. Церемонія посвяти 31-річної Аліни Трайгер відбулась у синагозі у берлінському районі Шарлоттенбург.

Народжена 1979 року в Україні, Аліна Трайгер разом з двома своїми однокурсниками, у четвер у присутності 30 равинів та равинок з усього світу отримала документи, що підтверджують цей титул. У майбутньому Аліна Трайгер виконуватиме обов'язки духовного наставника юдейської громади Ольденбурга та Дельменгорста.

Те, що ортодоксальні юдеї не визнають права жінки бути релігійним лідером, жінку не турбує. "Я толерую їхню думку і не борюся за це визнання", - цитує слова Аліни Трайгер агентство epd. Її шлях  до рабинства не був простим. У домі її батьків у Полтаві релігія не відігравала жодної ролі, ніхто не відвідував синагогу, не було молитов чи проповідей.  Лише після розвалу Радянського Союзу дівчина зацікавилася юдаїзмом, зокрема реформаторською течією. Настільки, що захотіла вивчати юдаїку на професійному рівні, тому після чиєїсь поради й поїхала на навчання до Німеччини.

Як передає "Німецька хвиля", першою жінкою-рабином у всьому світі була Регіна Йонас. Жителька Берліна  була посвячена 1935 року. Передумовою для цього стало завершення навчання у ліберальній вищій школі з юдаїки. 1942 року вона стала в'язнем, а 1944-го - загинула в Освенцимі.

Аліна Трайгер є другою жінкою після Регіни Йонас, котра вивчилася на юдейського священика в Німеччині. Реформістський юдаїзм, який надає право жінці бути равином (рабаніт), виник у Німеччині, а згодом перекинувся на Східну Європу та США, де сьогодні він дуже поширений. Великі реформістські громади існували також у Києві, Харкові та Одесі. В Ізраїлі, натомість, усі церемонії та процедури, зокрема і гіюр (набуття юдаїзму шляхом вивчення теологічних законів) від реформістів не визнаються Головним Рабинатом країни.

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.