Спецпроект

Аліна з Полтави стала німецьким рабином

Уперше за останні сімдесят п'ять років у Німеччині жінка буде виконувати обов'язки рабина. Церемонія посвяти 31-річної Аліни Трайгер відбулась у синагозі у берлінському районі Шарлоттенбург.

Народжена 1979 року в Україні, Аліна Трайгер разом з двома своїми однокурсниками, у четвер у присутності 30 равинів та равинок з усього світу отримала документи, що підтверджують цей титул. У майбутньому Аліна Трайгер виконуватиме обов'язки духовного наставника юдейської громади Ольденбурга та Дельменгорста.

Те, що ортодоксальні юдеї не визнають права жінки бути релігійним лідером, жінку не турбує. "Я толерую їхню думку і не борюся за це визнання", - цитує слова Аліни Трайгер агентство epd. Її шлях  до рабинства не був простим. У домі її батьків у Полтаві релігія не відігравала жодної ролі, ніхто не відвідував синагогу, не було молитов чи проповідей.  Лише після розвалу Радянського Союзу дівчина зацікавилася юдаїзмом, зокрема реформаторською течією. Настільки, що захотіла вивчати юдаїку на професійному рівні, тому після чиєїсь поради й поїхала на навчання до Німеччини.

Як передає "Німецька хвиля", першою жінкою-рабином у всьому світі була Регіна Йонас. Жителька Берліна  була посвячена 1935 року. Передумовою для цього стало завершення навчання у ліберальній вищій школі з юдаїки. 1942 року вона стала в'язнем, а 1944-го - загинула в Освенцимі.

Аліна Трайгер є другою жінкою після Регіни Йонас, котра вивчилася на юдейського священика в Німеччині. Реформістський юдаїзм, який надає право жінці бути равином (рабаніт), виник у Німеччині, а згодом перекинувся на Східну Європу та США, де сьогодні він дуже поширений. Великі реформістські громади існували також у Києві, Харкові та Одесі. В Ізраїлі, натомість, усі церемонії та процедури, зокрема і гіюр (набуття юдаїзму шляхом вивчення теологічних законів) від реформістів не визнаються Головним Рабинатом країни.

Як кдб намагався перешкоджати заходам з ушанування Євгена Коновальця

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України виявлено низку документів про те, як органи кдб срср у різні періоди відстежували заходи української діаспори з ушанування пам'яті голови ОУН Євгена Коновальця і намагалися всіляко перешкоджати їх проведенню.

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.