Спецпроект

Завершується реставрація Пізанської вежі - вона припинила падати і побілішала

Реставрація Пізанської вежі, яка тривала з 1990 року, майже завершена. Загалом проведені роботи коштували $9,3 млн.

Про це повідомляє AFP.

"Вежа, яка падає" в Пізі - дзвіниця міського собору Санта-Марія Ассунта, яка будувалася 170 років, до 1319-го. Грунт просідав нерівномоірно - і вежа нахилилася. 

Будівельники, які добудовували верхні яруси, робили одну частину поверху вищу за протилежну, через що вежа набула свого знаменитого нахилу.

В 1987 році дзвіниця втрапила у перелік Світової спадщини ЮНЕСКО, а через три роки розпочалася її реставрація. Вхід відвідувачів заборонили, бо боялися, що вежа от-от впаде.

За одинадцять років роботи з-під вищої сторони вежі вивезли 70 тон землі. Перед цим її укріпили сталевими тросами і 600-тонним обтяжувачем. Тепер нахил будівлі складає не 5,55 градуса, а 3,99 - таким був її нахил у 1838 році.

У 2001 році туристам знову дозволили підніматися 296 сходинками на оглядовий майданчик. Таким чином до ремонту, який обійшовся у $9,3 млн, залучали додаткові кошти.

На тлі скорочень бюджетних видатків на культурну спадщину і руйнування музейних споруд у Помпеях історія реставрації Пізанської вежі стала успішною.

Після того, як вежу стабілізували, її почали чистити - вперше за 700 років. Камінним блокам, які страждали від впливу морських вітрів (Піза знаходиться за 11 км від моря), дощів, туристів і голубів, повернули початковий колір слонової кістки.

Пізанська вежа у 1992-му (ліворуч) і нині. Праворуч угорі видно риштовання

За 8 років команда з 10 реставраторів почистила майже 25 тисяч блоків каміння і мармуру - за допомогою зубил, щіток, лазерів і навіть шприців. Колони 56-метрової вежі вкриті багатим різьбленням, яке знову доступне нашим очам.

Процес реставрації

Оскільки вежа кругла та ще й нахилена, науковці сконструювали спеціальне риштовання для своєї роботи. Команда альпіністів, відповідальна за транспортування риштовання, вже пересунула його на останній, горішній поверх (починали з першого).

Дзвіниця з усім церковним ансамблем

На початку наступного року риштовання обіцяють прибрати і відкрити повноцінний доступ для туристів.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.