Спецпроект

Патона просять захистити Києво-Печерський заповідник від його директора

"Аналогічно до подій початку 1930-х років погромницька активність нового керівництва спрямована на ліквідацію музеїв шляхом їхнього виселення на вулицю та винищення наукової складової самого Заповідника".

Українська громадськість звернулася до президента Національної академії наук Бориса Патона з проханням зупинити нищення Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника.

Підписанти звинувачують нового генерального директора заповідника Марину Громову у намірах знищити науковий потенціал заповідника і виселити наукові установи з Києво-Печерської лаври.

"Історична Правда" наводить текст листа повністю:

-------------------------------------------------------------

                                      " Науковій громадськості світу

Президентові Національної

академії наук України

                                                                         Патону Б.Є.

Шановні пані й панове!

Лихо, що спостигло сучасну українську культуру, набирає нових загрозливих  форм у дальшому наступі на науково-культурницькі заклади.

Досі, протягом більше сотні  років, одним із провідних наукових осередків  українського музейництва вважався Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, попередник якого - київський Церковно-археологічний музей заклав основу його колекції ще до 1917 року.

Біля витоків Заповідника стояли українські вчені світової слави М.Петров, М.Біляшівській, Ф.Ернст, М.Щербаківський П.Потоцький, Ф.Шміт,  П.Курінний.

Про те, як працівники Лаврських музеїв готуються переїхати з 400 тисячами експонатів невідомо куди, читайте у рубриці "Інтерв'ю"

Донедавна в Заповіднику працювали доктори й кандидати наук, фахівці з історії Церкви й сакральної культури.

Щороку в Заповіднику провадилися наукові конференції ("Несторівські читання", "Могилянські читання", "Православ'я наука освіта" тощо), на які з'їжджалися провідні вчені з різних країн. Виходили наукові монографії й збірники.

Ситуація різко змінилася після того, як 8 квітня 2010 року на посаду генерального директора Заповідника було поставлено Громову Марину Едуардівну, вчорашню чиновницю.

Аналогічно до подій початку 1930-х років погромницька активність нового керівництва спрямована на ліквідацію музеїв шляхом їхнього виселення на вулицю та винищення наукової складової самого Заповідника.

Наказами М.Громової вже звільнено 5 докторів наук і 5 кандидатів наук. 

Іншим ученим, що недавно були переатестовані відповідною атестаційною комісію, було "запропоновано" звільнитись самим або бути переведеними на нижчі посади.

Наприклад, упорядникові кількатомового покажчика видань, що вийшли на території України, кандидатові філологічних наук Сергію Петрову запропонували посаду двірника.

Під різними приводами зі штату Заповідника звільняються висококваліфіковані музейники, реставратори.

Так, попереджено про скорочення працівників наукового відділу Фондів: знавця лаврського іконопису Ольгу Коваленко і дослідника старовинної графіки Василя Гончарука.

Подивитися на гордість Лаврського заповідника - золоту скіфську пектораль - можна у розділи "Артефакти"

Натомість на звільнені посади призначаються особи без належної кваліфікації, навіть без відповідної освіти, а подекуди і з кримінальним минулим:

При оголошеному скороченні на 80 посад на роботу вже прийнято понад 60 нових працівників, далеких від музейної справи.

Зупинено підготовку до друку планових робіт, зокрема збірника документів про втрати культурної спадщини України в мирні роки ХХ ст., про що було підписано угоду між заповідником та Інститутом історії України НАН України.

Загроза нависла над єдиним в Україні музейним ВАКівським виданням "Лаврський альманах". Досі не випущено готовий до перевидання провідник по Києву 1930 року за редакцією Ф. Ернста.

Звертаємось до Вас із проханням підтримати наш  протест проти вандалізму, та зупинити нищення Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника.

З повагою,

Сергій Білокінь, доктор історичних наук, лауреат  Національної премії України ім. Т.Шевченка,

Світлана  Кагамлик, кандидат історичних наук, Київ

Алла  Киридон, доктор історичних наук, професор, Київ

Валерій Ластовський, доктор історичних наук, професор, Київ

Сергій  Сегеда, доктор історичних наук, професор, Київ

Василь Ульяновський, доктор історичних наук, професор, Київ

Андрій Топачевський, письменник, Київ

Марія Матіос, письменниця, лауреат Національної премії України ім.. Тараса Шевченка,

Мирослав Маринович, колишній політв'язень, проректор Українського католицького університету, кавалер орденів "За мужність" 1-го ступеня і "Свободи", Львів

Арсен Зінченко, доктор історичних наук, профессор, Київ

Сергій Петров, кандидат філологічних наук, Київ

Руслан Забілий, директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького", Львів

Володимир В'ятрович, історик, Київ

Марта Гавришко, громадський діяч, Львів

Роман Секелюк, громадський діяч, Канада

Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, віце-президент Академії наук вищої школи, член Національної спілки письменників, Київ

Кролевець Сергій, Голова Всеукраїнської асоціації музеїв і заповідників, Київ

Ігор Гирич, кандидат історичних наук, заввідділом Інституту української археографії та джерелознавства ім.М.С. Грушевського, Київ

Іван Малкович, український поєт і видавець, перекладач, громадський діяч, член Національної спілки письменників України

Олександр Сугоняко, президент Асоціації українських банків , Київ

Анатолій Русначенко, доктор історичних наук, академік Академії вищої школи, Київ

Василь Овсієнко, колишній політв'язень,координатор програми Харківської правозахисної групи, Лауреат премії ім. Василя Стуса, Київ

Зорян Попадюк, колишній політв'язень, Львів

Григорій Приходько, колишній політв'язень, Львів

Олекса Різників, член Національної спілки письменників України, колишній політв'язень,
Одеса

Збір підписів триває".

---------------------------------------------------

"Історична Правда" нагадує, що це вже другий лист працівників заповідника до президента НАНУ. Якщо під першим підписалося семеро людей, то під другим - майже три десятки.

Якщо ви підтримуєте цей відкритий лист, напишіть про це на електронну пошту secretary@vuam.org.ua  - ІМ'Я, ПРІЗВИЩЕ, РІД ЗАНЯТЬ, НАСЕЛЕНИЙ ПУНКТ.

Про завтрашню акцію "Не дамо викинути музеї з Лаври!" читайте тут

За ліквідацію Коновальця – трикімнатна квартира і 1000 рублів на меблі

В архівних фондах розвідки знайдено матеріали, які проливають світло на деякі подробиці широкомасштабної операції з ліквідації голови Проводу ОУН Євгена Коновальця, яку 23 травня 1938 року здійснив Павло Судоплатов за прямою вказівкою Йосипа Сталіна. Нові свідчення злочину більшовицького режиму проти українського визвольного руху ґрунтуються на письмових доповідях одного з головних фігурантів справи Василя Хомяка – особливо цінного агента ГПУ/НКВД УСРР, який діяв під псевдонімами "Лебедь" та "82" і якому вдалося впровадити убивцю у близьке оточення лідера українських націоналістів під виглядом свого родича.

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.