Спецпроект

Патона просять захистити Києво-Печерський заповідник від його директора

"Аналогічно до подій початку 1930-х років погромницька активність нового керівництва спрямована на ліквідацію музеїв шляхом їхнього виселення на вулицю та винищення наукової складової самого Заповідника".

Українська громадськість звернулася до президента Національної академії наук Бориса Патона з проханням зупинити нищення Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника.

Підписанти звинувачують нового генерального директора заповідника Марину Громову у намірах знищити науковий потенціал заповідника і виселити наукові установи з Києво-Печерської лаври.

"Історична Правда" наводить текст листа повністю:

-------------------------------------------------------------

                                      " Науковій громадськості світу

Президентові Національної

академії наук України

                                                                         Патону Б.Є.

Шановні пані й панове!

Лихо, що спостигло сучасну українську культуру, набирає нових загрозливих  форм у дальшому наступі на науково-культурницькі заклади.

Досі, протягом більше сотні  років, одним із провідних наукових осередків  українського музейництва вважався Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, попередник якого - київський Церковно-археологічний музей заклав основу його колекції ще до 1917 року.

Біля витоків Заповідника стояли українські вчені світової слави М.Петров, М.Біляшівській, Ф.Ернст, М.Щербаківський П.Потоцький, Ф.Шміт,  П.Курінний.

Про те, як працівники Лаврських музеїв готуються переїхати з 400 тисячами експонатів невідомо куди, читайте у рубриці "Інтерв'ю"

Донедавна в Заповіднику працювали доктори й кандидати наук, фахівці з історії Церкви й сакральної культури.

Щороку в Заповіднику провадилися наукові конференції ("Несторівські читання", "Могилянські читання", "Православ'я наука освіта" тощо), на які з'їжджалися провідні вчені з різних країн. Виходили наукові монографії й збірники.

Ситуація різко змінилася після того, як 8 квітня 2010 року на посаду генерального директора Заповідника було поставлено Громову Марину Едуардівну, вчорашню чиновницю.

Аналогічно до подій початку 1930-х років погромницька активність нового керівництва спрямована на ліквідацію музеїв шляхом їхнього виселення на вулицю та винищення наукової складової самого Заповідника.

Наказами М.Громової вже звільнено 5 докторів наук і 5 кандидатів наук. 

Іншим ученим, що недавно були переатестовані відповідною атестаційною комісію, було "запропоновано" звільнитись самим або бути переведеними на нижчі посади.

Наприклад, упорядникові кількатомового покажчика видань, що вийшли на території України, кандидатові філологічних наук Сергію Петрову запропонували посаду двірника.

Під різними приводами зі штату Заповідника звільняються висококваліфіковані музейники, реставратори.

Так, попереджено про скорочення працівників наукового відділу Фондів: знавця лаврського іконопису Ольгу Коваленко і дослідника старовинної графіки Василя Гончарука.

Подивитися на гордість Лаврського заповідника - золоту скіфську пектораль - можна у розділи "Артефакти"

Натомість на звільнені посади призначаються особи без належної кваліфікації, навіть без відповідної освіти, а подекуди і з кримінальним минулим:

При оголошеному скороченні на 80 посад на роботу вже прийнято понад 60 нових працівників, далеких від музейної справи.

Зупинено підготовку до друку планових робіт, зокрема збірника документів про втрати культурної спадщини України в мирні роки ХХ ст., про що було підписано угоду між заповідником та Інститутом історії України НАН України.

Загроза нависла над єдиним в Україні музейним ВАКівським виданням "Лаврський альманах". Досі не випущено готовий до перевидання провідник по Києву 1930 року за редакцією Ф. Ернста.

Звертаємось до Вас із проханням підтримати наш  протест проти вандалізму, та зупинити нищення Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника.

З повагою,

Сергій Білокінь, доктор історичних наук, лауреат  Національної премії України ім. Т.Шевченка,

Світлана  Кагамлик, кандидат історичних наук, Київ

Алла  Киридон, доктор історичних наук, професор, Київ

Валерій Ластовський, доктор історичних наук, професор, Київ

Сергій  Сегеда, доктор історичних наук, професор, Київ

Василь Ульяновський, доктор історичних наук, професор, Київ

Андрій Топачевський, письменник, Київ

Марія Матіос, письменниця, лауреат Національної премії України ім.. Тараса Шевченка,

Мирослав Маринович, колишній політв'язень, проректор Українського католицького університету, кавалер орденів "За мужність" 1-го ступеня і "Свободи", Львів

Арсен Зінченко, доктор історичних наук, профессор, Київ

Сергій Петров, кандидат філологічних наук, Київ

Руслан Забілий, директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького", Львів

Володимир В'ятрович, історик, Київ

Марта Гавришко, громадський діяч, Львів

Роман Секелюк, громадський діяч, Канада

Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, віце-президент Академії наук вищої школи, член Національної спілки письменників, Київ

Кролевець Сергій, Голова Всеукраїнської асоціації музеїв і заповідників, Київ

Ігор Гирич, кандидат історичних наук, заввідділом Інституту української археографії та джерелознавства ім.М.С. Грушевського, Київ

Іван Малкович, український поєт і видавець, перекладач, громадський діяч, член Національної спілки письменників України

Олександр Сугоняко, президент Асоціації українських банків , Київ

Анатолій Русначенко, доктор історичних наук, академік Академії вищої школи, Київ

Василь Овсієнко, колишній політв'язень,координатор програми Харківської правозахисної групи, Лауреат премії ім. Василя Стуса, Київ

Зорян Попадюк, колишній політв'язень, Львів

Григорій Приходько, колишній політв'язень, Львів

Олекса Різників, член Національної спілки письменників України, колишній політв'язень,
Одеса

Збір підписів триває".

---------------------------------------------------

"Історична Правда" нагадує, що це вже другий лист працівників заповідника до президента НАНУ. Якщо під першим підписалося семеро людей, то під другим - майже три десятки.

Якщо ви підтримуєте цей відкритий лист, напишіть про це на електронну пошту secretary@vuam.org.ua  - ІМ'Я, ПРІЗВИЩЕ, РІД ЗАНЯТЬ, НАСЕЛЕНИЙ ПУНКТ.

Про завтрашню акцію "Не дамо викинути музеї з Лаври!" читайте тут

Чехословаччина – народження демократії на уламках імперії

У купе потягу, котрий покидав Австро-Угорщину і прямував до Італії, сидів поважний чоловік з доглянутими сивими вусами та капелюхом на голові. Професор філософії, депутат парламенту імперії Габсбургів Томаш Ґаріґ Масарик. Разом з ним в потязі їхала його дочка Ольга. Масарик багато років маневрував між різними політичними течіями, проте в 1914 році, з початком Великої війни, професор прийняв рішення – він зробить все від нього залежне, щоб виникла нова держава – незалежна Чехословаччина. Зараз він прямував в Італію з метою організувати рух опору за кордоном. В разі провалу його задуму, йому і його родині, загрожувала в’язниця. Масарик розумів – або він здобуде державу для свого народу, або вже не зможе повернутися в Прагу.

Шанс на виживання: Київ у роки Голодомору

У роки Голодомору-геноциду абсолютна більшість українців проживала в сільській місцевості. Комуністичний тоталітарний режим, створюючи умови несумісні з життям, спрямував свій удар насамперед проти українських селян. Репресивна машина одним із механізмів злочину геноциду обрала вилучення всього продовольства, що призвело до масової смертності від голоду.

«Чи можна вважати Голодомор геноцидом?»: транскрипт вебінару Німецько-української комісії істориків

24 вересня 2020 відбувся вебінар Німецько-української комісії істориків під назвою «Чи можна вважати Голодомор геноцидом?». Ця дискусія після її анонсування викликала широке обговорення в Україні.

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»