Спецпроект

Помер Василь Барладяну-Бирладник

В Одесі пішов із життя відомий мистецтвознавець, дослідник болгарської та румунської культури, учасник дисидентського руху Василь Барладяну.

Василь Володимирович народився 23 серпня 1942 року в Молдові, над Дністром, в українському селі Шибка Григоріопольського р-ну. Помер 3 грудня 2010 року в м. Одеса.

 

Батько його був репресований як син ґенерал-хорунжого Армії УНР Андрія Гулого-Гуленка і загинув на уранових рудниках у Монголії.

1964-го закінчив Одеську школу військових кореспондентів, 1970 р. - факультет російської філології Одеського університету. Як історик мистецтв, у 1966-1969 рр. практикувався в музеях Москви, Ленінграда, Західної України, в Празькій національній галереї. 1971-72 рр. вивчав румуністику й болгаристику в Бухарестському та Софійському університетах. Опрацював колосальну літературу, мав феноменальну пам’ять, здобув енциклопедичні знання.

Вірші російською мовою публікувалися з 1960 р., з 1965 - тільки українською. Перехід на рідну мову призвів до творчого вибуху, що вилився у збірку "Ший, дружино, швидше прапор".

Під псевдонімом Ян Друбала пише для самвидаву статті з історії національного питання в Російській імперії та в СРСР, підтримує зв'язки з багатьма дисидентами й патріотами, зокрема, з Ніною Строкатою-Караванською.

Переслідування В. Барладяну за патріотичні й наукові переконання розпочалися в травні 1972. На допиті в КГБ 28 січня 1974 року його звинуватили в українському націоналізмі. 11 березня виключений з КПРС, 5 травня звільнений з роботи в Одеському університеті "без права працювати в ідеологічній сфері", тобто в науковій і викладацькій. Потім звільняють з Музею народної архітектури й побуту в Києві.

Заарештований Одеською прокуратурою 2 березня 1977 року. Засуджений на 3 роки позбавлення волі в таборах загального режиму за ст. 187-1 КК УРСР ("наклепи на радянський державний і суспільний лад"). До звинувачення долучили також наукові праці, чернетки. Барладяну не визнав себе злочинцем. Друзів і родичів на суд не допустили.

Василя Барладяну утримували в таборі ОР-318/76 (с. Полиці Володимирецького р-ну Рівненської обл.), де він працював у кам'яному кар'єрі. Півроку провів у штрафному ізоляторі (карцері). Загалом за три роки голодував 13 місяців і 17 діб. У неволі написав збірку віршів "Між людством і самотністю", два цикли оповідань - "Скрижалі мага" та "Уроки історії", а також декілька статей з викриттям радянського режиму. Вони вийшли в Парижі в 1979-му під загальною назвою "Лихо з розуму".

За три дні до закінчення терміну, 29 лютого 1980 року, В. Барладяну був вивезений у Рівненський слідчий ізолятор, де проти нього було сфабриковано нову "справу" і він був засуджений за тією ж статтею ще на 3 роки позбавлення волі.

Від 4 листопада 1980 року Барладяну утримували в таборі № 28 у м. Сніжне, з 17 січня 1981 - в таборі № 82 у с. Гостре Червоноармійського р-ну Донецької обл.

Звільнений 28 лютого 1983-го. Працював в Одесі електромонтером. Написав повість "В дорозі до матері", історичну драму "Овідій", збірку віршів "До Оксани", а також низку статей з питань історії української культури.

З початком "перебудови" Василь Барладяну знову активно включається в правозахисну і національно-визвольну боротьбу. У вересні 1987 р. Барладяну увійшов до редакції відновленого В.Чорноволом у серпні журналу "Український вісник", був членом редколегій журналів "Кафедра" і "Українські перспективи", де опублікував низку статей.

1992-го В. Барладяну повернувся до викладацької роботи в Одеському університеті. 

Член Спілки письменників і Спілки журналістів України. Указом Президента України від 26 листопада 2005 року нагороджений орденом „За заслуги” ІІІ ступеня.

Як Хрущов Україні Крим віддав. Спогади Олексія Аджубея

"...Навряд чи Хрущов міг припустити, що передача Криму Україні, яку він підносив як великий акт, який скріпляв навіки дружбу російського й українського народів, стане шістдесят років потому каменем спотикання у відносинах між Росією й Україною".

Брати Шептицькі і єврейський народ. Частина І

Одним із вагомих епізодів у життєписі Митрополита Андрея Шептицького, як і в життєписі його молодшого брата бл. свщмч. Климентія — Праведника Народів Світу, є їхня участь у порятунку галицьких євреїв у часи Голокосту. Більшість інформації черпаємо зі спогадів очевидців, Порятунок євреїв — спільна справа братів, як і діяльність, спрямована на погашення антисемітських настроїв у тодішньому суспільстві, хоча більшість документів підписана самим Митрополитом. Парадокс у тому, що о. Климентій Шептицький був визнаний «Праведником народів світу» за порятунок євреїв у часи Голокосту, натомість заслугам Митрополита Андрея у такому визнанні було відмовлено.

Лютнева драма президента Бенеша

За столом в кабінеті президента Чехословаччини на Празькому Граді сидів сивий хворий чоловік. Президенту Едвардові Бенешу було лише 63 роки, проте постійні хвороби і тиск з боку політичних опонентів цілковито виснажили його. Президент щойно підписав призначення нового комуністичного уряду. Його держава, яку він власноруч засновував, будував і за яку бився десятиліттями, провалювалася в морок комуністичної диктатури. І під вироком Чехословаччині стояв його, Едварда Бенеша, підпис. Одного з найбільших демократів в історії центральної Європи ХХ століття.

Панас Мирний у 1917 році. Живий і голодний статський радник

Ні, Панас Мирний не помер у ХІХ столітті. Він та Іван Нечуй-Левицький - два письменники-класики, хто пережив революцію. І хоча його роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні" вивчали в школі всі без винятку покоління українців, для більшості цей факт - неабияка новина.