Помер Василь Барладяну-Бирладник

Василь Володимирович народився 23 серпня 1942 року в Молдові, над Дністром, в українському селі Шибка Григоріопольського р-ну. Помер 3 грудня 2010 року в м. Одеса.

Батько його був репресований як син ґенерал-хорунжого Армії УНР Андрія Гулого-Гуленка і загинув на уранових рудниках у Монголії.

1964-го закінчив Одеську школу військових кореспондентів, 1970 р. - факультет російської філології Одеського університету. Як історик мистецтв, у 1966-1969 рр. практикувався в музеях Москви, Ленінграда, Західної України, в Празькій національній галереї. 1971-72 рр. вивчав румуністику й болгаристику в Бухарестському та Софійському університетах. Опрацював колосальну літературу, мав феноменальну пам’ять, здобув енциклопедичні знання.

Вірші російською мовою публікувалися з 1960 р., з 1965 - тільки українською. Перехід на рідну мову призвів до творчого вибуху, що вилився у збірку "Ший, дружино, швидше прапор".

Під псевдонімом Ян Друбала пише для самвидаву статті з історії національного питання в Російській імперії та в СРСР, підтримує зв'язки з багатьма дисидентами й патріотами, зокрема, з Ніною Строкатою-Караванською.

Переслідування В. Барладяну за патріотичні й наукові переконання розпочалися в травні 1972. На допиті в КГБ 28 січня 1974 року його звинуватили в українському націоналізмі. 11 березня виключений з КПРС, 5 травня звільнений з роботи в Одеському університеті "без права працювати в ідеологічній сфері", тобто в науковій і викладацькій. Потім звільняють з Музею народної архітектури й побуту в Києві.

Заарештований Одеською прокуратурою 2 березня 1977 року. Засуджений на 3 роки позбавлення волі в таборах загального режиму за ст. 187-1 КК УРСР ("наклепи на радянський державний і суспільний лад"). До звинувачення долучили також наукові праці, чернетки. Барладяну не визнав себе злочинцем. Друзів і родичів на суд не допустили.

Василя Барладяну утримували в таборі ОР-318/76 (с. Полиці Володимирецького р-ну Рівненської обл.), де він працював у кам'яному кар'єрі. Півроку провів у штрафному ізоляторі (карцері). Загалом за три роки голодував 13 місяців і 17 діб. У неволі написав збірку віршів "Між людством і самотністю", два цикли оповідань - "Скрижалі мага" та "Уроки історії", а також декілька статей з викриттям радянського режиму. Вони вийшли в Парижі в 1979-му під загальною назвою "Лихо з розуму".

За три дні до закінчення терміну, 29 лютого 1980 року, В. Барладяну був вивезений у Рівненський слідчий ізолятор, де проти нього було сфабриковано нову "справу" і він був засуджений за тією ж статтею ще на 3 роки позбавлення волі.

Від 4 листопада 1980 року Барладяну утримували в таборі № 28 у м. Сніжне, з 17 січня 1981 - в таборі № 82 у с. Гостре Червоноармійського р-ну Донецької обл.

Звільнений 28 лютого 1983-го. Працював в Одесі електромонтером. Написав повість "В дорозі до матері", історичну драму "Овідій", збірку віршів "До Оксани", а також низку статей з питань історії української культури.

З початком "перебудови" Василь Барладяну знову активно включається в правозахисну і національно-визвольну боротьбу. У вересні 1987 р. Барладяну увійшов до редакції відновленого В.Чорноволом у серпні журналу "Український вісник", був членом редколегій журналів "Кафедра" і "Українські перспективи", де опублікував низку статей.

1992-го В. Барладяну повернувся до викладацької роботи в Одеському університеті. 

Член Спілки письменників і Спілки журналістів України. Указом Президента України від 26 листопада 2005 року нагороджений орденом „За заслуги” ІІІ ступеня.