Спецпроект

Українські історики проти спроб Угорщини знищити архіви КГБ

Угорщина планує внести зміни до законодавства, що дозволятимуть вилучення і знищення оригінальних архівних документів комуністичної таємної поліції.

Про це повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху (ЦДВР).

Угорські чиновники, які виступають за знищення архівів, називають їх "аморальними документами аморального режиму". Попри це, ці архіви є унікальними, і їх знищення надійно заховає правду як про діяльність державної безпеки комуністичного режиму, так і про страждання її жертв.

ЦДВР виступив із заявою, у які підтримав збереження історичних архівів Угорщини і засуджив спроби чиновників знищити унікальні архівні документи.

Історики вважають, що моральна оцінка діяльності комуністичного тоталітарного режиму важлива, адже засудження злочинів є однією із запорук недопущення їх повторення.

Проте суспільні оцінки не мають нічого спільного із закликами до знищення документів, що можуть бути зумовлені певними політичними впливами і прагненням сховати документальні докази.

"Нищення документів не поверне до життя мільйони невинних жертв тоталітаризму, натомість закриє від усього світу правду про злочини", - відзначив історик Руслан Забілий, директор Національного музею "Тюрма на Лонцького".

"У протистоянні між демократичними і прокомуністичними тенденціями у посткомуністичному світі роль України ключова, - наголосив історик Володимир В'ятрович, директор Галузевого архіву СБУ в 2008-2010 рр. - Проголошення Україною незалежності остаточно розвалило СРСР. Те саме стосується засудження комунізму і відкриття правди про минуле. Наше приєднання до політики Східної Європи могло поставити остаточну крапку в цій справі. Тому розсекречення зазнавало значного зовнішнього тиску. Зараз же, після "упокорення" України, наступ розвиватиметься далі на Захід".

2 квітня 2009 року Європейський парламент ухвалив Спільну заяву з новітньої історії континенту. Розділ N цього документа встановлює, що без правди та пам'яті не може бути примирення. Щоб зрозуміти масштаби злочинів, скоєних тоталітарними та недемократичними режимами, варто "збирати документи та свідоцтва неспокійного минулого Європи".

Документ Європарламенту висловлює жаль, що через два десятиліття після падіння комунізму у Східній Європі багато посткомуністичних країн і досі обмежують доступ до архівних документів про діяльність колишнього режиму.

Петицію на підтримку збереження Угорських архівів можна підписати тут: http://www.ipetitions.com/petition/hungarianarchives/

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.