Спецпроект

У Вінниці хочуть відкрити ставку Гітлера для туристів

Голова Вінницької обласної державної адміністрації Микола Джига наполягає на створенні туристичного маршруту до "Ставки "Вервольф" (Вінницька область) до Дня Перемоги 9 травня 2011 року.

Як передає кореспондент УНІАН, про це він заявив на нараді в ОДА.

"Навколо цього об'єкта вже багато років точиться багато розмов, тому на «ставці Вервольф" пора створити туристичний маршрут, музей пам'яті жертв фашизму таким чином, щоб цей музей нагадував про ті часи, які пережили наші люди, про жертви та героїзм нашого народу. Також має бути продемонстроване обличчя ворога-фашиста. Ми маємо продемонструвати, якого ворога переміг наш народ", - сказав Джига.

Керівник області доручив, щоб землю під "Ставкою Вервольф" було вилучено з користування "Вінницяоблагроліс" та передано Вінницькому краєзнавчому музею.

За словами Джиги, біля цього об'єкту має бути створений музей, де будуть представлені історичні речі часів Великої Вітчизняної війни.

"Для створення цього об'єкту мають бути направлені усі сили управління культури Вінницької облдержадміністрації та залучені найкращі фахівці області", - наголосив він.

Довідка: Ставка Гітлера "Вервольф" (нім. Werwolf - "вовкулака") знаходилася за 8 км на північ від Вінниці біля с. Коло-Михайлівка. Вона призначалася для керування військовими діями на Східному фронті, а деякі дослідники припускають, що і для подальших бойових дій у напрямку Ірану та Індії.

Будівництво велося з осені 1941 р., діяти почала з квітня 1942, в березні 1944 р., напередодні німецького відступу, ставку висадили у повітря.

"Вервольф" фактично був зменшеною копією головної ставки Гітлера "Вольфшанце" в Східній Прусії. Мала електростанцію, аеродром, водопостачання. Наземна частина - 81 дерев`яний будинок, підземна - три залізобетонних бомбосховища, зокрема головний бункер Гітлера з товщиною стін 2,5 м, перекриттів - 4,5 м.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.