Спецпроект

СУД ПРИЗУПИНИВ РОЗГЛЯД СПРАВИ ШУХЕВИЧА

Вищий адмінсуд призупинив провадження у справі стосовно позбавлення Романа Шухевича звання Героя України.

Провадження за позовом громадянина Оленцевича призупинено до розгляду тотожної справи за аналогічним позовом громадянина Соловйова, повідомив депутат Андрій Парубій, який присутній на засіданні суду.

Він повідомив, що низка громадян та партій, серед яких і "Наша Україна", подавали клопотання про участь у справі в якості третьої сторони, однак суд відмовив у задоволенні таких клопотань.

Водночас, за словами Парубія, суд погодився, щоб екс-президент Віктор Ющенко долучився до процесу в якості третьої сторони.

"Історична Правда", заплутавшись у юридичних хитросплетіннях, подзвонила адвокату Степана Бандери Роману Орєхову (ще не завершена справа про присвоєння Героя України Бандері є майже ідентичною зі справою Шухевича) і попросила його пояснити ситуацію по можливості простою мовою.

Ось що вийшло:

Донецький юрист Володимир Оленцевич наполегливо оскаржував укази президента Ющенка про нагородження тих чи інших осіб - не тільки історичних персонажів, але й діячів сучасності: скажімо, Віталія Гайдука, Юрія Луценка, ректора Донецького медуніверситету Валерія Казакова і навіть Олександра Пасенюка — голову Вищого адміністративного суду України.

В задоволенні усіх цих скарг Оленцевичу донецькі суди відмовили (це було ще за часів президенства Ющенка), в тому числі і в оскарженні указу про присвоєння Роману Шухевичу звання Героя України. Тому що всі ці президентські укази не стосуються особистих прав та інтересів громадянина Оленцевича.

Кількісний та якісний огляд Героїв України читайте в розділі "Тексти"

Тоді адвокат Оленцевич оскаржив рішення донецької апеляції щодо своєї скарги у касаційній інстанції, а сам звернувся в суд першої інстанції з аналогічним своєму новим позовом щодо указу про Героя Шухевича, тільки подав його від імені громадянина Анатолія Соловйова (як його представник).

У першій інстанції йому відмовили, а от апеляцію Донецький адмінсуд задовольнив. Це діялося вже за президенства Януковича. На це рішення апеляційної інстанції син Романа Шухевича Юрій подав касаційну скаргу у Вищий адміністративний суд України (ВАСУ). Її ще не розглядали.

Тим часом змінилося законодавство і всі позови щодо указів президента став розглядати ВАСУ. Він і прийняв (як касаційна інстанція) до розгляду по суті касаційну скаргу Оленцевича щодо його старого позову. Сьогодні цю скаргу мала розглядати 5-та палата ВАСУ, яка саме й займається позовами до вищих органів влади.

Однак сьогодні ВАСУ чомусь призупинив (це перший такий випадок в історії вітчизняного судочинства) провадження до розгляду аналогічної справи Анатолія Соловйова (тієї, де Оленцевич є представником позивача і касаційну скаргу щодо якої подав у ВАСУ Юрій Шухевич).

(Логічно припустити, що таким чином сьогоднішні судді переклали відповідальність за долю резонансної справи на плечі колег - ІП)

На думку Романа Орєхова, тепер рішення у справі Шухевича може з'явитися не раніше, ніж наприкінці 2011 року. Спершу розглянуть скарги, потім передадуть на новий розгляд у суди першої інстанції і так далі, і досить довго.

Тим часом 29 березня  у ВАСУ відбудеться розгляд касаційної скарги Романа Орєхова на рішення Донецького апеляційного адміністративного суду і Донецького окружного адміністративного суду, які задовольнили позов того ж таки Володимира Оленцевича,  визнавши указ президента Ющенка про присвоєння Степану Бандері звання Героя України незаконним і скасувавши його.

Як бачимо, ситуація настільки абсурдна, що навіть людині з юросвітою непросто розібратися.

Юридичний лікнеп щодо "справи Ющенка-Бандери-Шухевича від анонімних юристів читайте в розділі "Дайджест"

Фото майна, вилученого у громадянина Шухевича після його смерті, дивіться у розділі "Артефакти"

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?