Спецпроект

Литовська генпрокуратура хоче допитати Горбачова за погром 1991 року

Генеральна прокуратура Литви збирається допитати екс-президента СРСР Михайла Горбачова у справі про події у Вільнюсі 13 січня 1991.

Про це повідомляє "Політ.Ру" з посиланням на "Інтерфакс".

13 січня 1991 року радянські війська з застосуванням бронетехніки захопили стратегічні об'єкти в столиці Литовської РСР та інших великих містах, в результаті зіткнень загинули 15 чоловік і більше 600 були поранені.

З проханням про допомогу в допиті Горбачова литовська прокуратура звернулася до Генпрокуратури Росії.

Кримінальну справу за події 13 січня 1991 року було порушено ще 20 років тому. У 2010 році відносно 1923 підозрюваних, серед яких 21 росіянин і двоє білорусів, були скасовані терміни давності.

Серед обвинувачених - колишній міністр оборони СРСР Дмитро Язов, вже покійний голова КГБ СРСР Володимир Крючков.

У 1996 році у цій справі були засуджені в тому числі члени ЦК Компартії Литовської РСР Міколас Бурокявічюс і Юозас Ермалавічюс, обидва вже вийшли на свободу.

11 травня 2011 в Литві винесли довічний вирок колишньому бійцеві радянського ОМОНу Костянтину Михайлову за причетність до вбивства митників і поліцейських у 1991 році на контрольно-пропускному пункті на кордоні з Білоруською РСР "Мядінінкай".

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.