Спецпроект

1991: радянські війська штурмують телевежу в Вільнюсі

Відеохроніка прориву радянського спецназу у Вільнюську телевежу в січні 1991 року. Беззбройні громадяни проти танків і автоматів захищають незалежність, яку Литва проголосила першою з республік СРСР. 15 трупів.

Литва проголосила незалежність у березні 1990 - першою з радянських республік. Комуністи у відповідь організували рух "Єдінство", наголошуючи на боротьбі з націоналізмом та економічному добробуті.

Цей рух підтримували чимало литовських росіян і ще більше поляків, які справді боялися місцевого націоналізму. У січні 1991-го "Єдінство" організувало масові демонстрації своїх прихильників (переважно працівників заводів) проти зростання цін. Вони навіть намагалися штурмувати Верховну раду (яка відновила незалежність).

8-9 січня в Литву прибули спецпідрозділи - елітний загін КДБ СРСР "Альфа" (той самий, що встановив радянський контроль над Афганістаном у 1979-ому) і десантники з 76-ої повітряно-десантної дивізії, яка базувалася у російському Пскові.

10 січня голова СРСР Михайло Горбачов звернувся до спікера ВР Литви Вітаутаса Ландсбергіса (на цьому відео є трохи горбачовських "аргументів") з ультиматумом - повернути на території Литви дію радянської Конституції і відмінити вже прийняті антирадянські закони.

11 січня керівник ідеологічного сектору Компартії Литви Юозас Єрмалавічюс на одному з заводів проголосив створення Комітету національного порятунку Литовської РСР, який бере владу в свої руки.

В литовські міста почали входити радянські війська. Ландсбергіс закликав литовських громадян захистити щойно набуту незалежність.

Вночі 13 січня радянська бронетехніка розпочала штурм Вільнюської телевежі і телецентру. Ці важливі об'єкти захищали звичайні беззбройні цивільні, до яких пізніше приєднався і загін українських студентів-добровольців.

Вони стояли проти танків і солдат, які били і стріляли в них. Їхньою зброєю були смішні і слабкі патріотичні пісні (вони їх співають на цьому відео). У їхній країні бушувала інфляція. З танків через рупори Комітет національного порятунку лагідно просив їх: "Браття і сестри! Націоналістичний режим, який сіяв ворожнечу в нашому народі, повалено. Йдіть додому, до ваших батьків та дітей".

Однак вони не пішли. За ніч довкола будинку Верховної Ради зібралося 50 тисяч людей, які побудували барикади і оточили свій парламент живим кільцем. Радянські війська, захопивши телевежу і телецентр (солдатська рука в об'єктиві - ось що останнім побачили литовські глядачі), не наважилися штурмувати парламент.

Спогади українця зі студзагону оборони Литви про Вільнюс-1991

В розпал подій, коли радянські війська взяли під контроль передачу інформації в країні (тоді ще не було інтернету), в Каунасі раптом запрацювала місцева провінційна телекомпанія. Мовлення розпочав технік, який закликав усіх, хто знає будь-які іноземні мови, прийти у студію і розповісти світові, що відбувається в республіці.

Через годину у студії сиділи кілька вчителів іноземних мов, які по черзі виходили в ефір. Вони мовили так до 4-ої ранку, поки їхній сигнал нарешті не зловив і не почав ретранслювати на весь світ шведський новинний канал.

Оця трансляція, напевно, і стала вирішальною. Піднявся скандал. Горбачов та радянське керівництво відхрестилося від причетності до кривавих подій, кинувши своїх прибічників і виконавців непризволяще.

В нічних подіях 13 лютого 1991 року загинуло 14 цивільних литовців (два під гусеницями, один від серцевого нападу, 11 від куль) і один офіцер "Альфи" (від свого ж рикошету). Цю дату в Литві відзначають як День захисників cвободи.

4 лютого 1991 року незалежність Литви визнала Ісландія.

Фактично, саме маленька Литва розвалила великий Радянський Союз, ставши першою по-справжньому незалежною республікою. До честі литовців, вони не стали ділити мешканців країни на громадян і негромадян, як це зробили їхні балтійські сусіди. Паспорти нової держави отримали всі - литовці, поляки, росіяни, білоруси та інші.

Це відео - кілька хвилин нічних подій під телецентром і кілька крупних планів облич, мертвих і живих. Більш детальний відеорепортаж дивіться у розділі "Календар".

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище