Спецпроект

В Калуші хочуть відкрити музей, подібний до "Тюрми на Лонцького"

Делегація калуських краєзнавців відвідала Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького".

Про це повідомляє "Відлуння віків" із посиланням на Західну інформаційну корпорацію.

У Львові директор музею "Тюрма на Лонцького" Руслан Забілий розповів про створення експозиції, поділився досвідом напрацювання проектно-кошторисної документації ремонтних робіт, яких вимагає корпус колишнього слідчого ізолятора НКВД-КГБ, надав методичні консультації.

Калушани мають задум відкрити свій музей-меморіал у підвалах приміщення, де від 1944 до 1950 року розміщувався гарнізон, а саме приміщення до 1956 року використовувалося як тюрма, у якій утримували і катували арештованих борців за незалежність України.

Калуський "Меморіал" за участю репресованих політв'язнів здійснив ідентифікацію приміщення в'язничних камер колишньої тюрми НКВС-КДБ на вул. Січинського, 11. Ініціатори музею мають намір створити на базі колишньої тюрми експозицію українського визвольного руху й збирають для неї історичні матеріали та свідчення очевидців про події 1944-1956 років.

Екскурсію тюрмою "на Лонцького" (ФОТО)

Калуська міська рада підтримала створення музею, передбачивши в бюджеті 70 тис. грн. на відновлювальні роботи.

До речі, існують припущення, що на території між колишнім приміщенням НКВС (тепер - музична школа №1) та колишньою їдальнею (тепер - управління казначейства, поряд зі сквером, де встановлено пам'ятник Іванові Франку) могли існувати підземні ходи та захоронення закатованих.

За свідченням колишнього керівника технічного гуртка Володимира Сікори, "на підлозі і стінах підвалу були згустки крові, які, вочевидь, у 40-х роках ніхто навіть не спробував змити, бодай водою. Залишилося і людське волосся. Місцями воно було приклеєне кров'ю настільки, що не можна було відшкрябати. Окрім цього, добре пам'ятаю написи на стінах, датовані 1946-1947 роками. Це були вишкрябані нігтями та кров'ю звернення до матері, батька, дітей. Загалом - маса прізвищ та, вочевидь, останніх послань".

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.