Спецпроект

Третина причин трагедії під Смоленськом - помилки росіян

Польський урядовий літак Ту-154 під час підходу до висоти прийняття рішення про посадку відхилявся від правильного курсу на більш як 100 метрів, однак диспетчер Смоленського аеродрому не вказав екіпажу на це.

Як передає кореспондент УНІАН у Польщі, про це на прес-конференції у Варшаві сказав представник польської урядової комісії, яка досліджувала причини трагедії, Вєслав Єдинак.

Він зазначив, що диспетчер Смоленського аеродрому на своєму моніторі повинен був побачити таке значне відхилення та поінформувати про це екіпаж літака, однак не зробив цього.

"Є лише два пояснення, чому це не зроблено: або пристрій не діяв, або особа була невідповідно підготовлена", - відзначив Єдинак.

Він сказав, що польські експерти не отримали від росіян відеозаписів моніторів диспетчерів Смоленського аеродрому з 10 квітня 2010 року, які дозволили б однозначно з'ясувати, що бачили на них працівники наземної обслуги.

"Нельзя его здесь сажать..." Стенограма переговорів диспетчерів

Представник комісії зауважив, що диспетчер весь час підтверджував екіпажу правильність курсу, незважаючи на те, що літак летів із таким значним відхиленням.

Згідно з висновками польських експертів, представлених в остаточному звіті причин Смоленської катастрофи, дезінформування пілотів диспетчерами про правильність курсу та запізніла команда про відхід на "друге коло" є 2 із 6 головних обставин, які спричинили трагедію.

Решта 4 обставини стосуються дій польських пілотів: використання радіо-, а не барометричного висотоміру; брак реакції на команду PULL UP системи TAWS; намагання відійти на "друге коло" в автоматичному режимі; брак тренінгів на літаках Ту-154.

Літак Президента Польщі Леха Качинського Ту-154 розбився під Смоленськом вранці 10 квітня 2010 року. Загинули всі 96 чоловік, що знаходилися на борту, - 88 пасажирів, у тому числі Президент Л.Качинський, і вісім членів екіпажу.

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.