Спецпроект

На Рівненщині виявили поховання УПА, серед них - курінний "Лайдака"

17 серпня 2011 р. у с. Літвиця Дубровицького району Рівненської області на прохання сільського голови товариством пошуку жертв війни та політичних репресій "Пам'ять" були проведені пошуково-дослідницькі роботи з метою виявлення поховань воїнів УПА.

Про це "Історичній Правді" повідомила благодійна ініціатива "Героїка".

За спогадами старожилів с. Літвиця, у 1944 р. на сільському цвинтарі був похований курінний УПА Микита Скуба-"Лайдака", який загинув в бою з підрозділом Внутрішніх військ Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВД) СРСР.

За деякий час, як стверджують літні люди, поруч з курінним поховали ще декількох повстанців. Точна кількість вояків та місце спочинку курінного не були відомі.

В результаті пошуково-дослідницьких робіт фахівці виявили п'ятеро кістяків: один жіночий та четверо чоловічих. Всі п'ятеро були поховані приблизно в один період на відстані близько метра один від одного.

 Розкопана братська могила вояків УПА

За переказами старожилів, курінний Лайдака був високого зросту, мав широкі плечі та був похований у військовому однострої.

Один з п'яти виявлених кістяків належить молодій людині високого зросту з широкими плечима. Характерно, що ця людина була вбрана у військовий однострій - це вдалось встановити за виявленими ґудзиками та пряжками.

"З великою долею ймовірності можна стверджувати, що підчас пошуково-дослідницьких робіт був виявлений кістяк курінного УПА Микити Скуби-"Лайдаки", трьох воїнів УПА та невідомої підпільниці", - заявив голова товариства "Пам'ять" Любомир Горбач.

Благодійна ініціатива "Героїка" розпочала роботу над виготовленням козацьких хрестів. Дана ініціатива займається впорядкуванням українських військових поховань, встановленням пам'ятників та пам'ятних знаків, присвячених борцям за незалежність України.

Фото: ініціатива "Героїка"

Станом на 29 серпня 2011 р. вже виготовлено три бетонні хрести, триває збір коштів необхідних для виготовлення ще двох.

Загалом для завершення всіх робіт (виготовлення двох хрестів, їх перевезення та встановлення на могилах) потрібно близько 5 000 грн. Охочі підтримати благородну справу грошима можуть дізнатися всю необхідну інформацію тут.

Микита Скуба (1916, с. Бичаль Костопільського районну Рівненської області - 11 березня 1944, Рівненська область) - сотник УПА, курінний загону ім.Колодзінського Воєнної Округи "Заграва".

На початку 1943 року був військовим референтом Сарненської округи ОУН (б) "Ворскла". Весною 1943 р. був арештований німцями і деякий час перебував в Рівненській в'язниці, організував і здійснив втечу.

В серпні 1943 р. став командиром 2-х сотень рейдуючої Бойової групи УПА "Бористена"; з вересня 1943 р. - командир загону УПА ім. Колодзінського ВО "Заграва".

Станом на січень 1944 р. виглядав наступним чином: "32-35 років, високого зросту, худий, лице видовжене, ніс прямий, волосся русяве, очі сірі, поранена ліва рука". Загинув в бою з підрозділом ВВ НКВС біля рідного села 11 березня 1944 р., про що занотовано у відповідному звіті: "будучи раненим у ліве рам'я, стріляв ще одною рукою з коліна і командував боєм, доки не впав із другої кулі".

Посмертно отримав звання сотника УПА (17 березня 1944 р.). Восени 1944 р. на його честь було названо бригаду УПА.

Томаш Ґарріґ Масарик: Президент-визволитель

В аудиторії празького університету шуміли студенти. Молоді люди відмовлялися спілкуватися зі своїм викладачем – професором філософії Томашем Масариком. Викладач писав крейдою на дошці свої звернення, однак у відповідь чув лише свист студентів, які таким чином бойкотували його лекцію. На дітей Масарика нападали дорогою до школи, а дружина Шарлотта стала ціллю насмішок та презирства. Сам Масарик отримав ярлик «зрадника» та «єврейського агента». На дворі був 1900 рік і в Празі вирувала антисемітська «Гілснеріада». Протягом наступних двадцяти років Томаш Масарик зі «зрадника» перетворився на «батька нації» та «президента визволителя».

Кава і «Велика депресія»

Навряд чи бідні й голодні люди потребували насамперед кави, але на чашку вони бодай могли сподіватися. Відстоявши довжелезну чергу на доброчинну кухню, людина «отримувала миску кукурудзяної каші, часто без молока й цукру, і кухоль кави». Сільські жителі, втративши свої ферми, ставили на узбіччях намети і трималися на «квасолі і чорній каві». Дороті Дей згадувала, як чоловіки приходили до благодійних пунктів католицького робітничого руху "по одяг, черевики, шкарпетки чи плащ": "Коли у нас нічого не залишалося, ми казали: "Посидьте, випийте кави. Візьміть сендвіч". Кави ми варили дедалі більше".

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка