Спецпроект

Поляки дискутують, чи потрібно було повставати проти німців

У Польщі тривають урочистості з нагоди річниці початку Варшавського повстання 1944 року - одного з найбільш трагічних епізодів війни. Однак цьогоріч їх затьмарили слова міністра закордонних справ Радослава Сікорського - він сказав, що масові жертви повстанців були непотрібними.

Про це повідомляє "Ґазета Виборча" .

Затятий дописувач до Twitter Радослав Сікорський одним коротким реченням у цьому ресурсі спричинив справжній скандал. У хвилину дозвілля пан міністр написав дослівно таке: "Нам треба зробити свої висновки із цієї національної катастрофи".

До свого коментаря на Twitter Радослав Сікорський додав посилання на сайт, який об'єднує противників героїзації Варшавського повстання. Або як вони самі себе називають - "противників культу злочину Варшавського повстання".

Автори сайту аргументують свою позицію тим, що сигнал до повстання у Варшаві був поданий за невиправданої ситуації.

Польське підпілля довгий час готувались до вибуху: збирали зброю, вишколювали молодь, створювали воєнізовані структури. Бажання відкрито боротись із нацистами було величезне, підтверджене до того ж національними міфами про Січневе та Листопадове повстання.

За вашу і нашу свободу. Про Листопадове повстання проти імперії

Але на серпень 1944 року Армія Крайова об'єктивно не мала таких ресурсів (людських та військових), щоб протиставити себе німецьким регулярним військам. До того ж, у лавах підпільників була переважно необстріляна молодь (і навіть діти), озброєна легкою стрілецькою зброєю (рушниці, пістолети, зрідка автомати), а про таку військову техніку як танки, гармати та літаки повстанці могли лише мріяти.

Розрахунок командування повстанням був лише на те, що німецька армія є деморалізована і не буде чинити якогось особливого спротиву. Окрім того, за лічені дні очікувалось прибуття радянських військ.

Результатом 63-ох днів Варшавського повстання була капітуляція повстанців перед німцями. Жертвами стали майже 18 тис. польських підпільників та близько 200 тис. цивільного населення.

Сповідь ката. Розповідає той, хто убивав від імені підпілля АК

У руїни було перетворено близько 25% усієї Варшави. Втрати величезні і, на переконання критиків повстання, неспівмірні із результатом.

Допис чинного міністра закордонних справ Польщі у Twitter викликав критичну заяву керівників опозиційної партії "Право і справедливість". Адже у такому висловлюванні урядовця вони вбачають не лише посяганя на національні символи, але і відвертий закид у бік своєї політичної сили.

Нагадаємо, що найбільшої героїзації Варшавське повстання набуло за керівництва покійного президента Леха Качинського. Саме під його патронатом був збудований величний музей цього повстання.

"Ніч музеїв" у Варшаві - реконструкція повстання і транспорт часів ПНР

У свою чергу Президент Польщі Броніслав Коморовський вже прокоментував висловлювання свого однопартійця (партія Громадянська платформа) як "абсолютно недоречне". І додав, що цей факт для нього був "неприємний".

Проблему вже підхопили ліберальні ЗМІ Польщі.

Та ж "Ґазета Виборча" на своїх сторінках вміщує статтю "Суперечка про Варшавське повстання. Я боюся вимовити слово "беззмістовно", у якій містяться досить критичні висловлювання щодо доцільності оголошення повстання.

Цим видання розпочинає широку громадську дискусію. Ось деякі із цитат, які наводить газета:

Павел Ясеніца, польський інтелектуал, дисидент, 1949 рік:

"...Повстання було мілітарно спрямоване проти німців, політично - проти совєтів, демонстративно проти англосаксів, а фактично - проти Польщі".

Українці і росіяни у Варшавському повстанні

Генерал Владислав Андерс, керівник Польського корпусу на Західному фронті:

"Для мене повстання було несподіванкою. Вважаю, що саме це і є найбільшим нещастям. Повстання не мало жодних шансів, разом з тим наразило на жахливі репресії не лише нашу столицю, але і окуповану німцями територію країни...

Я та мої колеги із Корпусу завжди були переконані, що у той час, коли Німеччина вже напевне програє, а більшовики так само вороже вступили до Польщі, як і в 1939 році, вбиваючи наших найкращих людей - повстання було не лише беззмістовним, але і було навіть злочином".

Підготував для ІП: Остап КОЗАК

«…Попереду заслін із жінок і дітей»: грецькі антифашисти проти Британії

На початку березня 2014 року російське керівництво скликало пресконференцію, присвячену подіям в Україні. Відповідаючи на запитання про можливість війни з сусідньою державою, Владімір Путін заявив: «Якщо ми ухвалимо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян. І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду, не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей!». Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».

Реакція киян на аварію Чорнобильської АЕС та її наслідки

Безпрецедентна техногенна катастрофа, що сталася в ніч на 26 квітня 1986 року на 4-му блоці ЧАЕС надала поштовх для «тектонічних» національних, соціальних та політичних процесів в українському суспільстві. Від початку, потенційна загроза життю та здоров’ю мешканців столичного мегаполісу викликала у них не просто стурбованість і невдоволення, а і, досить, нелояльні до влади закиди. Населення, активно реагувало на подію та її наслідки, а, особливо гостро, в травні того року.