Спецпроект

Поляки дискутують, чи потрібно було повставати проти німців

У Польщі тривають урочистості з нагоди річниці початку Варшавського повстання 1944 року - одного з найбільш трагічних епізодів війни. Однак цьогоріч їх затьмарили слова міністра закордонних справ Радослава Сікорського - він сказав, що масові жертви повстанців були непотрібними.

Про це повідомляє "Ґазета Виборча" .

Затятий дописувач до Twitter Радослав Сікорський одним коротким реченням у цьому ресурсі спричинив справжній скандал. У хвилину дозвілля пан міністр написав дослівно таке: "Нам треба зробити свої висновки із цієї національної катастрофи".

До свого коментаря на Twitter Радослав Сікорський додав посилання на сайт, який об'єднує противників героїзації Варшавського повстання. Або як вони самі себе називають - "противників культу злочину Варшавського повстання".

Автори сайту аргументують свою позицію тим, що сигнал до повстання у Варшаві був поданий за невиправданої ситуації.

Польське підпілля довгий час готувались до вибуху: збирали зброю, вишколювали молодь, створювали воєнізовані структури. Бажання відкрито боротись із нацистами було величезне, підтверджене до того ж національними міфами про Січневе та Листопадове повстання.

За вашу і нашу свободу. Про Листопадове повстання проти імперії

Але на серпень 1944 року Армія Крайова об'єктивно не мала таких ресурсів (людських та військових), щоб протиставити себе німецьким регулярним військам. До того ж, у лавах підпільників була переважно необстріляна молодь (і навіть діти), озброєна легкою стрілецькою зброєю (рушниці, пістолети, зрідка автомати), а про таку військову техніку як танки, гармати та літаки повстанці могли лише мріяти.

Розрахунок командування повстанням був лише на те, що німецька армія є деморалізована і не буде чинити якогось особливого спротиву. Окрім того, за лічені дні очікувалось прибуття радянських військ.

Результатом 63-ох днів Варшавського повстання була капітуляція повстанців перед німцями. Жертвами стали майже 18 тис. польських підпільників та близько 200 тис. цивільного населення.

Сповідь ката. Розповідає той, хто убивав від імені підпілля АК

У руїни було перетворено близько 25% усієї Варшави. Втрати величезні і, на переконання критиків повстання, неспівмірні із результатом.

Допис чинного міністра закордонних справ Польщі у Twitter викликав критичну заяву керівників опозиційної партії "Право і справедливість". Адже у такому висловлюванні урядовця вони вбачають не лише посяганя на національні символи, але і відвертий закид у бік своєї політичної сили.

Нагадаємо, що найбільшої героїзації Варшавське повстання набуло за керівництва покійного президента Леха Качинського. Саме під його патронатом був збудований величний музей цього повстання.

"Ніч музеїв" у Варшаві - реконструкція повстання і транспорт часів ПНР

У свою чергу Президент Польщі Броніслав Коморовський вже прокоментував висловлювання свого однопартійця (партія Громадянська платформа) як "абсолютно недоречне". І додав, що цей факт для нього був "неприємний".

Проблему вже підхопили ліберальні ЗМІ Польщі.

Та ж "Ґазета Виборча" на своїх сторінках вміщує статтю "Суперечка про Варшавське повстання. Я боюся вимовити слово "беззмістовно", у якій містяться досить критичні висловлювання щодо доцільності оголошення повстання.

Цим видання розпочинає широку громадську дискусію. Ось деякі із цитат, які наводить газета:

Павел Ясеніца, польський інтелектуал, дисидент, 1949 рік:

"...Повстання було мілітарно спрямоване проти німців, політично - проти совєтів, демонстративно проти англосаксів, а фактично - проти Польщі".

Українці і росіяни у Варшавському повстанні

Генерал Владислав Андерс, керівник Польського корпусу на Західному фронті:

"Для мене повстання було несподіванкою. Вважаю, що саме це і є найбільшим нещастям. Повстання не мало жодних шансів, разом з тим наразило на жахливі репресії не лише нашу столицю, але і окуповану німцями територію країни...

Я та мої колеги із Корпусу завжди були переконані, що у той час, коли Німеччина вже напевне програє, а більшовики так само вороже вступили до Польщі, як і в 1939 році, вбиваючи наших найкращих людей - повстання було не лише беззмістовним, але і було навіть злочином".

Підготував для ІП: Остап КОЗАК

"Це фільм про одне з найбільших жахіть нашої історії" — історик Олександр Зінченко про фільм "Голодомор. Літописці"

До Дня пам’яті жертв голодоморів та 90-х роковин Голодомору 1932-1933 років Суспільне Мовлення презентує документальний серіал "Голодомор. Літописці". Про історії, покладені в основу фільму, та силу проєкту в ефірі Радіо Культура розповідає автор сценарію, історик Олександр Зінченко.

Розвідка УНР в пошуках доказів більшовицьких злочинів

Карна справа Олексія Костюченка відкриває чимало деталей з життя тогочасної української еміграції. Сам Костюченко служив Україні в 1917-1921 роках. З особливою цікавістю слідчі НКВС звертають увагу на його старого знайомого — Володимира Шевченка, колишнього сотника Армії УНР. Ще на початку 30-х, Шевченко активно копав інформацію стосовно Голодомору в Україні 1932-1933 рр., неодноразово нелегально потрапляв на територію УРСР, був тихим та непримітним розвідником Державного Центру УНР в екзилі.

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Олена Теліга: очі і серце звернені на Київ

У часописі «Волинь» за 21 вересня 1941 року, № 4а вміщена стаття Олени Теліги «Перед брамою столиці», яка не увійшла до жодного видання її творів, а отже залишається маловідомою. Натомість стаття віддзеркалює головний імператив її життя і творчості - прагнення об’єднати українську націю і повернутися до державного Києва. 22 жовтня 1941 року Олена Теліга повернулася до Києва, щоб більше ніколи його не покинути і за що заплатила власним життя.