Спецпроект

Щороку "Вовче лігво" Гітлера відвідує 250 тисяч туристів (ФОТО)

З усього світу приїжджають до Польщі туристи, щоб побачити головну ставку Гітлера "Вовче лігво". Саме відвідувачі музейного комплексу забезпечують місцевих мешканців роботою.

Про це повідомляє "Радіо Свобода" .

Головна ставка Гітлера у колишній Східній Прусії, серед боліт та озер, займає понад дві сотні гектарів на якій розміщено 80 бункерів. Частина з цих потужних бетонних споруд добре збереглася. Тепер у цих приміщеннях - стенди з фотоматеріалами, які розповідають про історію цього пекельного місця.

Деякі бункери пристосовані для потреб туристів. Любителі екстремального відпочинку зупиняються в готелі, який у часи Гітлера був казармою для його охоронців. В іншому бункері, обладнаному під ресторан, можна пообідати.

Щороку "Вовче лігво" відвідує 250 тисяч туристів.

Що ж приваблює сюди туристів? "Передусім - історія, - каже Лукаш Лєвчук, один із керівників цього незвичайного туристичного об'єкту. - Тут, влада Третього Рейху ухвалювала рішення про операцію "Барбаросса" - про напад Третього Рейху на Радянський Союз, тут відбувалися головні військові наради, тут йшлося про створення концентраційних таборів".

Туристів цікавить той факт, каже Лєвчук, що у "Вовчому лігві" відбувся замах на Гітлера. На місці невдалого замаху встановлено пам'ятний знак.

Екскурсовод Ян Островський додає, що "Вовче лігво" - це своєрідне місто, оточене трьома пущами. Воно лежить серед озер, неначе на острові. Цю неприступну фортецю гітлерівці спорудили перед нападом на СРСР. Гітлер сподівався провести тут три місяці - до зайняття німецькою армією Москви. Та його плани не збулися, війна затягувалася, тож ставку постійно розбудовували й вдосконалювали.

У "Вовчому лігві"

"Це ставка, яку Гітлер вважав найбільш безпечною, найбільш комфортною, оскільки вона розташована в лісі, у надійному сховку - між озерами та болотами, - розповідає Островський. - Саме у цій ставці Гітлер перебував найдовше - він провів тут 857 днів".

Парадоксально, що "Вовче лігво", яке в роки війни принесло людству стільки страждань, сьогодні фактично годує навколишнє населення. Залишки головної ставки Гітлера - це справжній магніт для туристів. Місцеві жителі завдяки цьому потокові спраглих вражень прибульців розвинули готельний бізнес, заснували агротуристичні господарства. Завдяки туристам у цьому позбавленому промисловості регіоні є робота у торгівлі та в сфері послуг.

Нагадаємо, що в липні 2011 року Вінницька облдержадміністрація створила на місці ставки Гітлера "Вервольф" під Вінницею історико-меморіальний комплекс, сподіваючись залучити в обласний бюджет доходи від туризму.

Країна Газарія. Коли Чорне море було італійським

Найдавнішою європейською картою, дату виготовлення якої ми знаємо достеменно, вважають портолан П'єтро Весконті 1311 року. І на ньому, разом з рідною для картографа Італією, зображена й Україна – точніше північне узбережжя Чорного моря із Кримом.

"Бруд війни. Солдати на полі бою у Другій світовій". Уривок із книжки Мері Луїзи Робертс

Американська історикиня Мері Луїза Робертс пропонує інший погляд на Другу світову, зосереджуючись не на описі стратегій і битв, а на "соматичній історії" фронту — історії людського тіла. На основі мемуарів та свідчень учасників боїв у Нормандії, Апеннінах та Арденнах вона простежила, як тіло солдата водночас ставало і головним інструментом війни, і її найвразливішою жертвою.

Кіндрат Полуведько. Арешт у Харкові як відлуння гучного вбивства у Роттердамі

Після кількох бесід із чекістами Афанасій Іващенко став агентом на псевдо "Вчитель" і погодився ввести свого "товариша по партії" Павла Полуведька в коло керівних діячів закордонного центру УПСР у Празі. Для виведення за кордон їм придумали відповідну "легенду". Оскільки слідство за справою Кіндрата Полуведька завершилося і йому "світило" так само 5 років заслання у віддалених регіонах срср, перед друзями й колегами наочно продемонстрували сцену його відправлення до місця відбування покарання.

Пужники. У пошуках правди

Села Пужники, що на Тернопільщині, ви не знайдете на карті України. І проблема не в тому, що топографи забули про нього, чи воно занадто маленьке, щоб бути нанесеним. Його більше не існує, як і багато сіл, що зникли під час та після Другої світової війни. Однак минулого року село знову "з'явилося", щоправда, на шпальтах польських та українських видань. Що сталося у Пужниках у 1945-му? Який стосунок мають до цього УПА, "істрєбітєльні батальйони" та НКВД? Та, зрештою, коли воно перестало існувати?