Спецпроект

Щороку "Вовче лігво" Гітлера відвідує 250 тисяч туристів (ФОТО)

З усього світу приїжджають до Польщі туристи, щоб побачити головну ставку Гітлера "Вовче лігво". Саме відвідувачі музейного комплексу забезпечують місцевих мешканців роботою.

Про це повідомляє "Радіо Свобода" .

Головна ставка Гітлера у колишній Східній Прусії, серед боліт та озер, займає понад дві сотні гектарів на якій розміщено 80 бункерів. Частина з цих потужних бетонних споруд добре збереглася. Тепер у цих приміщеннях - стенди з фотоматеріалами, які розповідають про історію цього пекельного місця.

Деякі бункери пристосовані для потреб туристів. Любителі екстремального відпочинку зупиняються в готелі, який у часи Гітлера був казармою для його охоронців. В іншому бункері, обладнаному під ресторан, можна пообідати.

Щороку "Вовче лігво" відвідує 250 тисяч туристів.

Що ж приваблює сюди туристів? "Передусім - історія, - каже Лукаш Лєвчук, один із керівників цього незвичайного туристичного об'єкту. - Тут, влада Третього Рейху ухвалювала рішення про операцію "Барбаросса" - про напад Третього Рейху на Радянський Союз, тут відбувалися головні військові наради, тут йшлося про створення концентраційних таборів".

Туристів цікавить той факт, каже Лєвчук, що у "Вовчому лігві" відбувся замах на Гітлера. На місці невдалого замаху встановлено пам'ятний знак.

Екскурсовод Ян Островський додає, що "Вовче лігво" - це своєрідне місто, оточене трьома пущами. Воно лежить серед озер, неначе на острові. Цю неприступну фортецю гітлерівці спорудили перед нападом на СРСР. Гітлер сподівався провести тут три місяці - до зайняття німецькою армією Москви. Та його плани не збулися, війна затягувалася, тож ставку постійно розбудовували й вдосконалювали.

У "Вовчому лігві"

"Це ставка, яку Гітлер вважав найбільш безпечною, найбільш комфортною, оскільки вона розташована в лісі, у надійному сховку - між озерами та болотами, - розповідає Островський. - Саме у цій ставці Гітлер перебував найдовше - він провів тут 857 днів".

Парадоксально, що "Вовче лігво", яке в роки війни принесло людству стільки страждань, сьогодні фактично годує навколишнє населення. Залишки головної ставки Гітлера - це справжній магніт для туристів. Місцеві жителі завдяки цьому потокові спраглих вражень прибульців розвинули готельний бізнес, заснували агротуристичні господарства. Завдяки туристам у цьому позбавленому промисловості регіоні є робота у торгівлі та в сфері послуг.

Нагадаємо, що в липні 2011 року Вінницька облдержадміністрація створила на місці ставки Гітлера "Вервольф" під Вінницею історико-меморіальний комплекс, сподіваючись залучити в обласний бюджет доходи від туризму.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.