Спецпроект

За кошти російського антиквара розкопували військові поховання?

На Закарпатті скаутська організація "Галицька Русь" без жодних дозволів викопувала ями на полі, що є місцем масового санітарного захоронення жертв Першої і Другої світових воєн.

Це відбувалося під час таборування в Ужанському національному парку, що у Великоберезнянському районі, повідомив віце-президент ГО "Пошук-Захід" Богдан Пилипів, інформує Zaxid.net.

"На цьому місці, за свідченнями очевидців і їхніх дітей, поховано 640-650 загиблих, а учасники скаутського табору виривали тут ями, - розповів Пилипів. - Коли ми 22 липня проїжджали повз це місце, то побачили групу дітей, які лопатами викопували землю. Керівника табору на той момент не виявилося".

За словами Пилипіва, діти пояснили, що роблять ями для сміття, але, наприклад, розміри викопаних ними ям становили 2,5х3м, 1х1,5м та 1х0,5м, а викопаний ґрунт узагалі був відсутній. При чому копали не поблизу табору, а на іншому боці дороги - там, де було здійснено поховання воїнів.

Головний спеціаліст відділу захисту культурної спадщини Закарпатської ОДА Томаш Сопко підтвердив, що для проведення земляних робіт, згідно з законодавством, треба отримати спеціальний дозвіл.

"Оцінку інциденту повинні дати правоохоронні органи, до яких ми звернулися. А за земляні роботи без дозволів передбачена кримінальна відповідальність, проте, на жаль, досі немає чіткої структури органів, які б це відстежували", - зазначив Сопко.

За словами Богдана Пилипіва, сумніву у добрих намірах скаутів додає відсутність відповідей на багато запитань та той факт, що фінансував проект Федерації "Галицька Русь" громадянин Росії, "відомий поціновувач військового антикваріату".

"Федерація "Галицька Русь" не надала нам відповіді щодо того, куди поділася викопана скаутами земля, чому діти копали ями на віддалі від табору на території поховань замість того, щоб скористатися звичайними сміттєвими баками, звідки саперні лопатки часів Першої світової війни, зафіксовані на фото скаутів тощо", - наголосив Пилипів.

Він також підкреслив, що громадянин Російської Федерації, який фінансував проект Федерації "Галицька Русь" - відомий поціновувач військового антикваріату: "Усе це викликає сумнів у добрих намірах дій організаторів табору і розкопок його учасниками на місці поховань солдатів".

Нагадаємо, раніше українські пошуковці повідомили, що табір "Галицької Русі" був організований за сприяння Фонду Анатолія Лісіцина (благодійна організація, яку очолює депутат Держдуми РФ, перший губернатор Ярославської області Лісіцин - ІП).

Одним із завдань Фонду Лісіцина є популяризація російської культури у російськомовних школах Західної України. 

У квітні 2011 року Фонд Лісіцина став одним із організаторів міжнародного форуму "Меморіали Першої світової війни: спільна історія, спільна пам'ять", проведеного у Великоберезнянському районі Закарпаття.

 

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками