Спецпроект

За кошти російського антиквара розкопували військові поховання?

На Закарпатті скаутська організація "Галицька Русь" без жодних дозволів викопувала ями на полі, що є місцем масового санітарного захоронення жертв Першої і Другої світових воєн.

Це відбувалося під час таборування в Ужанському національному парку, що у Великоберезнянському районі, повідомив віце-президент ГО "Пошук-Захід" Богдан Пилипів, інформує Zaxid.net.

"На цьому місці, за свідченнями очевидців і їхніх дітей, поховано 640-650 загиблих, а учасники скаутського табору виривали тут ями, - розповів Пилипів. - Коли ми 22 липня проїжджали повз це місце, то побачили групу дітей, які лопатами викопували землю. Керівника табору на той момент не виявилося".

За словами Пилипіва, діти пояснили, що роблять ями для сміття, але, наприклад, розміри викопаних ними ям становили 2,5х3м, 1х1,5м та 1х0,5м, а викопаний ґрунт узагалі був відсутній. При чому копали не поблизу табору, а на іншому боці дороги - там, де було здійснено поховання воїнів.

Головний спеціаліст відділу захисту культурної спадщини Закарпатської ОДА Томаш Сопко підтвердив, що для проведення земляних робіт, згідно з законодавством, треба отримати спеціальний дозвіл.

"Оцінку інциденту повинні дати правоохоронні органи, до яких ми звернулися. А за земляні роботи без дозволів передбачена кримінальна відповідальність, проте, на жаль, досі немає чіткої структури органів, які б це відстежували", - зазначив Сопко.

За словами Богдана Пилипіва, сумніву у добрих намірах скаутів додає відсутність відповідей на багато запитань та той факт, що фінансував проект Федерації "Галицька Русь" громадянин Росії, "відомий поціновувач військового антикваріату".

"Федерація "Галицька Русь" не надала нам відповіді щодо того, куди поділася викопана скаутами земля, чому діти копали ями на віддалі від табору на території поховань замість того, щоб скористатися звичайними сміттєвими баками, звідки саперні лопатки часів Першої світової війни, зафіксовані на фото скаутів тощо", - наголосив Пилипів.

Він також підкреслив, що громадянин Російської Федерації, який фінансував проект Федерації "Галицька Русь" - відомий поціновувач військового антикваріату: "Усе це викликає сумнів у добрих намірах дій організаторів табору і розкопок його учасниками на місці поховань солдатів".

Нагадаємо, раніше українські пошуковці повідомили, що табір "Галицької Русі" був організований за сприяння Фонду Анатолія Лісіцина (благодійна організація, яку очолює депутат Держдуми РФ, перший губернатор Ярославської області Лісіцин - ІП).

Одним із завдань Фонду Лісіцина є популяризація російської культури у російськомовних школах Західної України. 

У квітні 2011 року Фонд Лісіцина став одним із організаторів міжнародного форуму "Меморіали Першої світової війни: спільна історія, спільна пам'ять", проведеного у Великоберезнянському районі Закарпаття.

 

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище

«…з крісом у руках, з пером чи живим словом» спадщина Євгена Побігущого

За життя Є. Побігущого-Рена його дописи в еміграційній пресі, передмови до окремих військознавчих студій, відгуки й рецензії на видання українською й чужими мовами, спогади, завуальовані псевдом «Євген Беркут», а виступи і вибрані доповіді – й поготів, ніколи не були зібрані під однією обкладинкою. З огляду на це у рік 120-ліття Є. Побігущого-Рена настав найвищий час подати сучасному українському читачеві його вибрані публікації, рукописи, виступи і листування.