Спецпроект

Українські пошуковці не дали росіянам провести несанкціоновані розкопки

Члени ВГО "Союз "Народна пам'ять" на Закарпатті допомогли припинити несанкціоновані розкопки.

Як повідомив віце-президент ГО "Пошук-Захід" Богдан Пилипів, підозрілий табір пошуковців був виявлений ним цілком випадково, під час подорожі Великоберезнянським районом 22 липня 2011 року.

Поблизу с. Любня молоді люди в одностроях штиковими лопатами проводили земляні роботи на місці масового поховання жертв Першої та Другої світових воєн.

На питання пошуковця, що вони тут роблять і чи мають дозвіл на земляні роботи, не відповіли. Але стверджували, що всі роботи погоджені з місцевою владою та керівництвом Ужанського Національного парку (ця місцевість відноситься до його території).

Один з молодих людей зателефонував невідомій людині, яка повідомила, що тут проводиться захоронення відходів і облаштування вигрібної ями для учасників табору, розташованого за 150 метрів.  

Про сумнівний табір було негайно повідомлено голові ГО "Пошук-Захід" О. Русину та представникові відділу охорони культурної спадщини Т. Сопці. Після чого Б. Пилипів дістався до м. В. Березний та подав заяву про виявлене правопорушення до райвідділу міліції.

Того ж дня ввечері разом з працівниками правоохоронних органів члени ГО "Пошук-Захід" повернулися на місце події.

Як з'ясувалося, розкопки на території Національного парку вели учасники Міжнародного молодіжного волонтерського скаутського табору "За перевал-2011". Вік учасників - від 15 до 25 років, загальна чисельність - 40 осіб.

Табір був організований Федерацією Скаутів "Галицька Русь" спільно з Ужанським Національним природним парком за підтримки Фонду Анатолія Лісіцина (Росія, м. Ярославль) та за сприяння Великоберезнянської районної державної адміністрації.

Детальніше про "Галицьку Русь" і Фонд Лісіцина читайте тут

Жодних погоджень з відділом культурної спадщини Закарпатської ОДА організатори табору не мали, вони взагалі не повідомили обласну владу про свою діяльність. Дозволи на земельні роботи також були відсутні.

Одним із завдань табору було визначено проведення спільно з Ужанським НПП комплексу робіт із впорядкування військових кладовищ часів Першої світової війни, розташованих в околицях сс. Волосянка, Ужок, Любня, Вишка, де поховані воїни австро-угорської та російської армій.

Як зазначив голова ГО "Пошук-Захід" Олександр Русин, цей випадок в черговий раз підтвердив, що далеко не всі, хто вважає себе пошуковцями, знають українське законодавство про пошукову діяльність та дотримуються його.

"Організація скаутів "Галицька Русь" під керівництвом Кирила Арбатова не просто проігнорувала вимоги українського законодавства щодо отримання дозволів обласного відділу охорони історико-культурної спадщини на проведення розкопок.

Вони організували без належного дозволу міжнародну експедицію, залучивши до свого табору іноземних громадян - росіян. Тим самим їхні бездумні дії могли спровокувати конфлікт між двома державами.

До того ж незрозуміло, чим керувалися місцева влада та керівництво Ужанського Національного парку, коли видавали дозвіл на ці роботи? Що це, службова недбалість чи злочинна халатність? Наскільки нам відомо, наразі ситуацію залагоджено за безпосереднього втручання Генконсула Росії у Львові.

Проте ми вважаємо, що українським правоохоронцям та державним органам охорони історико-культурної спадщини слід взяти під особливий контроль діяльність цієї організації, щоб виключити такі випадки у майбутньому", - переконаний О. Русин.

Лопатою і детектором. Чорні археологи замінюють офіційних

З точки зору чинного пошукового законодавства України ситуацію прокоментував перший заступник голови правління ВГО "Союз "Народна пам'ять" Володимир Дорофеєв:

"Якщо була запланована міжнародна експедиція, яка ставила за мету в тому числі й розкопки, то її проведення мало бути погоджено на рівні Міністерств закордонних справ двох країн.

За посередництва МЗС України організатори експедиції були зобов'язані отримати відповідні дозволи: від Міністерства культури України - на проведення польових пошукових робіт, та від Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій при Кабінеті Міністрів України - на перепоховання.

Навіть якщо б розкопки проводила лише Федерація скаутів "Галицька Русь", вони провинні мати у своєму статуті здійснення пошукової діяльності та відповідні дозволи на пошук і перепоховання від Міністерства культури та Державної міжвідомчої комісії, а також кваліфікованих фахівців у своєму складі.

Організація ж подібних міжнародних акцій потребує особливо зваженого підходу, щоб вони не завдавали політичної шкоди відносинам двох держав"

Кава і «Велика депресія»

Навряд чи бідні й голодні люди потребували насамперед кави, але на чашку вони бодай могли сподіватися. Відстоявши довжелезну чергу на доброчинну кухню, людина «отримувала миску кукурудзяної каші, часто без молока й цукру, і кухоль кави». Сільські жителі, втративши свої ферми, ставили на узбіччях намети і трималися на «квасолі і чорній каві». Дороті Дей згадувала, як чоловіки приходили до благодійних пунктів католицького робітничого руху "по одяг, черевики, шкарпетки чи плащ": "Коли у нас нічого не залишалося, ми казали: "Посидьте, випийте кави. Візьміть сендвіч". Кави ми варили дедалі більше".

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"