Спецпроект

Українські пошуковці не дали росіянам провести несанкціоновані розкопки

Члени ВГО "Союз "Народна пам'ять" на Закарпатті допомогли припинити несанкціоновані розкопки.

Як повідомив віце-президент ГО "Пошук-Захід" Богдан Пилипів, підозрілий табір пошуковців був виявлений ним цілком випадково, під час подорожі Великоберезнянським районом 22 липня 2011 року.

Поблизу с. Любня молоді люди в одностроях штиковими лопатами проводили земляні роботи на місці масового поховання жертв Першої та Другої світових воєн.

На питання пошуковця, що вони тут роблять і чи мають дозвіл на земляні роботи, не відповіли. Але стверджували, що всі роботи погоджені з місцевою владою та керівництвом Ужанського Національного парку (ця місцевість відноситься до його території).

Один з молодих людей зателефонував невідомій людині, яка повідомила, що тут проводиться захоронення відходів і облаштування вигрібної ями для учасників табору, розташованого за 150 метрів.  

Про сумнівний табір було негайно повідомлено голові ГО "Пошук-Захід" О. Русину та представникові відділу охорони культурної спадщини Т. Сопці. Після чого Б. Пилипів дістався до м. В. Березний та подав заяву про виявлене правопорушення до райвідділу міліції.

Того ж дня ввечері разом з працівниками правоохоронних органів члени ГО "Пошук-Захід" повернулися на місце події.

Як з'ясувалося, розкопки на території Національного парку вели учасники Міжнародного молодіжного волонтерського скаутського табору "За перевал-2011". Вік учасників - від 15 до 25 років, загальна чисельність - 40 осіб.

Табір був організований Федерацією Скаутів "Галицька Русь" спільно з Ужанським Національним природним парком за підтримки Фонду Анатолія Лісіцина (Росія, м. Ярославль) та за сприяння Великоберезнянської районної державної адміністрації.

Детальніше про "Галицьку Русь" і Фонд Лісіцина читайте тут

Жодних погоджень з відділом культурної спадщини Закарпатської ОДА організатори табору не мали, вони взагалі не повідомили обласну владу про свою діяльність. Дозволи на земельні роботи також були відсутні.

Одним із завдань табору було визначено проведення спільно з Ужанським НПП комплексу робіт із впорядкування військових кладовищ часів Першої світової війни, розташованих в околицях сс. Волосянка, Ужок, Любня, Вишка, де поховані воїни австро-угорської та російської армій.

Як зазначив голова ГО "Пошук-Захід" Олександр Русин, цей випадок в черговий раз підтвердив, що далеко не всі, хто вважає себе пошуковцями, знають українське законодавство про пошукову діяльність та дотримуються його.

"Організація скаутів "Галицька Русь" під керівництвом Кирила Арбатова не просто проігнорувала вимоги українського законодавства щодо отримання дозволів обласного відділу охорони історико-культурної спадщини на проведення розкопок.

Вони організували без належного дозволу міжнародну експедицію, залучивши до свого табору іноземних громадян - росіян. Тим самим їхні бездумні дії могли спровокувати конфлікт між двома державами.

До того ж незрозуміло, чим керувалися місцева влада та керівництво Ужанського Національного парку, коли видавали дозвіл на ці роботи? Що це, службова недбалість чи злочинна халатність? Наскільки нам відомо, наразі ситуацію залагоджено за безпосереднього втручання Генконсула Росії у Львові.

Проте ми вважаємо, що українським правоохоронцям та державним органам охорони історико-культурної спадщини слід взяти під особливий контроль діяльність цієї організації, щоб виключити такі випадки у майбутньому", - переконаний О. Русин.

Лопатою і детектором. Чорні археологи замінюють офіційних

З точки зору чинного пошукового законодавства України ситуацію прокоментував перший заступник голови правління ВГО "Союз "Народна пам'ять" Володимир Дорофеєв:

"Якщо була запланована міжнародна експедиція, яка ставила за мету в тому числі й розкопки, то її проведення мало бути погоджено на рівні Міністерств закордонних справ двох країн.

За посередництва МЗС України організатори експедиції були зобов'язані отримати відповідні дозволи: від Міністерства культури України - на проведення польових пошукових робіт, та від Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій при Кабінеті Міністрів України - на перепоховання.

Навіть якщо б розкопки проводила лише Федерація скаутів "Галицька Русь", вони провинні мати у своєму статуті здійснення пошукової діяльності та відповідні дозволи на пошук і перепоховання від Міністерства культури та Державної міжвідомчої комісії, а також кваліфікованих фахівців у своєму складі.

Організація ж подібних міжнародних акцій потребує особливо зваженого підходу, щоб вони не завдавали політичної шкоди відносинам двох держав"

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.