Спецпроект

В 1940-их між Україною і Польщею тривала неоголошена війна - історик

Видавничий дім "Києво-Могилянська академія" та Центр досліджень визвольного руху представили в НаУКМА нові книги історика Володимира В'ятровича.

Про це повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.

Презентовані книги - "Друга польсько-українська війна. 1942-1947" і двотомне зібрання документів з архівів Служби безпеки України, Гарвардського університету та Центру досліджень визвольного руху "Польсько-українські стосунки в 1942-1947 роках у документах ОУН та УПА". 

У книгах В'ятрович розглядає причини, перебіг і наслідки довготривалого конфлікту між українцями та поляками на теренах сучасних Західної України та Східної Польщі.

"Те, що я називаю "Друга українсько-польська війна", - говорить історик, - це останній акорд у протистоянні, після вичерпання якого були усталені сучасні кордони. Чому війна? Ніхто зі сторін, що були суб'єктами конфлікту, не оголошували війну. Але в історії, у тому числі XX століття, є десятки "неоголошених" воєн. Тим не менше, вони були війнами".

На думку історика, головними суб'єктами цієї війни були збройні сили обох сторін - УПА і АК: "Вони мали свої політичні організації, проводили навіть фронтові бої, врешті, визнавали одне одного воюючими сторонами на переговорах 1944-1945 років". 

В'ятрович: "Волинська трагедія - це частина польсько-української війни"

Науковець розповів, що у своїй роботі спирався на документи українського та польського підпільних рухів, радянські та німецькі звіти.

У двотомнику "Польсько-українські стосунки в 1942-1947 роках у документах ОУН та УПА" В'ятрович зібрав 478 документів українського визвольного руху - це всі виявлені на сьогодні документи на цю тему, і більшість із них публікується вперше. 

"Документи походять передусім із розсекречених архівів КГБ. Також великий блок матеріалів взято з архіву Миколи Лебедя, одного з очільників українського визвольного руху, - зазначив В'ятрович. - Багато років цей архів вважався втраченим, аж поки в 2007 році не був переданий Центру досліджень визвольного руху. Інша його частина зараз зберігається в Гарвардському університеті. Ці матеріали досі не використовувалися дослідниками і, сподіваюся, скорелюють уявлення про польсько-український конфлікт 1942-1947 років та підтвердять концепцію, що це була Друга польсько-українська війна".

Автор розповідає, як глобальні і локальні політичні процеси та треті сторони впливали на перебіг військових дій між українцями і поляками; як відбувалися спроби налагодження співпраці між ними. 

"Гонка трупів" у Волинській трагедії лякає

В'ятрович підкреслив: "Особливість Другої польсько-української війни в тому, що активну і пасивну участь у ній брало цивільне населення, яке в результаті чи не найбільше постраждало. По-друге, каталізатором, який порушив хитку рівновагу і змусив поляків та українців до бойових дій, стали треті сили - радянські партизани та німецька окупаційна адміністрація. І третє: попри все, у 1946 році колишні вороги знайшли в собі сили об'єднатися проти спільного страшнішого ворога - радянського тоталітаризму". 

Презентація зібрала велику авдиторію - близько ста осіб.

З відгуками щодо книги виступили відомі науковці та публічні інтелектуали: Сергій Квіт - ректор Національного університету "Києво-Могилянська академія"; Євген Сверстюк - громадський діяч, дисидент; Владислав Гриневич - історик, старший науковий співробітник Інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України; Олександр Лисенко - завідувач відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАНУ, професор; Ігор Ільюшин - історик, професор, завідувач кафедри міжнародних відносин Київського славістичного університету; Вахтанг Кіпіані - журналіст, головний редактор "Історичної правди"; Іван Патриляк - історик, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Європейська орієнтація Симона Петлюри

Долаючи навалу збройних сил Російської Федерації, українське суспільство одночасно розгорнуло масштабну роботу по знищенню «русского мира» в найменуваннях міст, площ, вулиць. Та не слід забувати, що Росія не тільки нав’язувала нам свої цінності, у тому числі в топоніміці, але й деформувала національну пам’ять українського народу. Особливо багато грязюки наліплено на постать публіциста, державотворця, воєначальника, мислителя Симона Петлюри

Сюргюн. Мама думала, що нас везуть на розстріл

Уявіть себе на їх місці. У ваш дім на світанку вриваються озброєні люди, солдати. Дають 15 хвилин на збори. Відвозять на найближчу станцію. І додому ви зможете повернутися лише через 50 років.

Український вояк, який врятував десятки євреїв

Круглий сирота з Лемківщини. У 17 років, неповнолітнім, пішов воювати за Україну в складі Українських Січових Стрільців. Здобув дві вищі освіти в Празі. Став успішним бізнесменом в міжвоєнній Галичині. Для врятування євреїв створив окремий бізнес і рятував їх у промисловому масштабі. За що був, врешті решт, покараний нацистами. З Німеччини до США, його – вже немічного – витягнули вдячні євреї. Звати його Олекса Кривов'яза. Латинкою прізвище писав, як Krywowiaza

Авіація працює по «своїм», або Мулінська катастрофа 1945 року

У свідомості багатьох російських дослідників, радянсько-японська кампанія постає майже ідеальною. Мемуари, література, вікіпедія та військова хроніка повністю підтверджує це, даючи однобоку модель сприйняття минулих подій. Успіхи відомі – 700 кілометровий бліцкриг 6 танкової армії через Хінган, захоплення в полон 600 тис. угруповання Квантунської армії, мінімальні втрати, та прорив сучасної прикордонної фортифікаційної системи оборони японських військ. Але навіть і тут, можна знайти «підводне каміння», у вигляді фактів, що свідомо приховувалися роками. До таких подій відносяться і інцидент 16 серпня 1945 року, коли радянські впс розбомбили власні війська які дислокувалися біля міста Мулін