День Злуки не є всенародним святом - Добкін

Глава Харківської облдержадміністрації Михайло Добкін вважає, що свято Соборності не є всенародним.

 

Про це він заявив журналістам у п’ятницю, повідомляє "Радіо "Свобода".

"Вважаю, що це свято не всенародне. Є свята, які запали глибоко у серця народу - День Перемоги всенародне свято, ми його святкуємо по-різному тут і в західних областях. Коли ми будемо дуже толерантно ставитися одне до одного, тоді День Соборності стане всенародним", - зазначив чиновник.

"Сьогодні це свято має статус державного і, мабуть, настане час, коли воно стане всенародним, коли цей день відзначатиметься як свято єдності усіх мешканців держави", – сказав Добкін.

При цьому він підкреслив, що українці "не мають права чекати цього моменту, забувши про спроби народу об’єднатися в одну державу", та не згадувати про День Соборності.

Як відомо, 22 січня в Україні відзначається День Соборності.

22 січня 1919 року - це день проголошення Акту злуки Української Народної Республіки й Західно-Української Народної Республіки.

Державним святом День Соборності було встановлено указом президента від 21 січня 1999 року.

30 грудня 2011 року президент Віктор Янукович підписав указ "Про відзначення в Україні деяких пам'ятних дат та професійних свят", згідно з яким 22 січня визначено як День Соборності та Свободи.

 

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.