Пошуковці передали найбільшу в СНД колекцію артефактів музею

Понад 1,5 тисячі експонатів часів Другої світової війни передали Дніпропетровському історичному музею пошуковці історико-пошукової організації "Пошук-Дніпро", що входить до Всеукраїнського громадського об’єднання "Союз "Народна пам’ять".

Урочиста передача найбільшого в історії України та СНД зібрання воєнних артефактів відбулася у приміщенні Діорами "Битва за Дніпро".

Як відзначив голова правління ВГО "Союз "Народна пам’ять" Ярослав Жилкін, усі ці експонати – наочний результат роботи пошукових загонів ІПО "Пошук-Дніпро" за минулий пошуковий сезон.

"Комусь може здаватися, що це просто купа іржавого заліза, - сказав Жилкін. - Але насправді, це свідчення тієї жорстокої війни, яка відбувалася на території нашої країни понад 65 років тому. Усе це лежить сьогодні просто у нас під ногами - на полях, у лісах".

За словами Ярослава Жилкіна, особливу цінність для пошуковців являють особисті речі солдатів, за якими можна дізнатися про долю тієї чи іншої людини.

"Зовсім нещодавно ми знайшли останки двох бійців Красної армії, в одного з яких був складний ніж із прізвищем Бородін, а в іншого – коробка із сірниками, підписана прізвищем Кошкін, - розповів пошуковець. - Ми почали з’ясовувати долі цих двох людей через військові архіви та дізналися, що обидва вони служили в 11-й розвідроті 10-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії та з 1943 року числилися зниклими без звістки. Насправді вони лишилися живими. Бородін помер у 2010 році, а Кошкін і досі живий, але, на жаль, зараз він тяжко хворий".

Щойно дозволить здоров’я, пошуковці сподіваються розпитати ветерана про те, як його особисті речі та речі його товариша опинилися у зовсім інших людей, і хто були ці люди. Можливо, так удасться дізнатися імена ще двох загиблих солдатів, які найімовірніше теж вважаються зниклими безвісти.

Як зазначила директор Дніпропетровського державного історичного музею Надія Капустіна, завдяки співробітництву з ІПО "Пошук-Дніпро" експозиція музею щороку поповнюється новими, дійсно унікальними експонатами.

Як зазначила Лідія Голубчик, саме завдяки пошуковцям в області сьогодні практично не залишилося так званих "чорних" копачів: "Вони просто тікають звідси, тому що пошуковці, які працюють відповідно до закону, пильно стежать за кожною підозрілою машиною в полях і кожною людиною з лопатою, яка щось копає на колишньому місці проведення бойових дій".

МДБ СРСР проти УГКЦ. Спецоперації без кордонів

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено низку документів, які дають змогу доповнити інформацію про організацію сталінським режимом Львівського псевдособору 8–10 березня 1946 року з ліквідації УГКЦ. Зокрема, про оперативну розробку Івана Бучка, який після арештів в Україні всього єпископату залишався єдиним єпископом УГКЦ за кордоном, здійснення спецзаходів щодо знищення греко-католицької церкви на чолі з єпископом Теодором Ромжею на Закарпатті, намагання діяти за таким самим сценарієм у країнах Центральної та Східної Європи.

Життя з тавром "Молодої гвардії": доля українки, якій відвели роль зрадниці в ідеологічному романі

"Я хочу, щоб ми були разом на небесах", – сказав у концтаборі хлопець дівчині. Їх повінчав католицький священик Антон Куява. Це сталося під час повстання політичних в'язнів у Кенгірі в ГУЛАГу. Щастя бути разом у закоханих тривало менше двох місяців, а точніше – 42 дні. Однак любов не терпить обмежень, і на війну їй байдуже – вона творить диво народження нового життя й апріорі перемагає. У Києві живе витвір їхньої любові – донька Олена Бондаренко.

Чорний понеділок Корюківки

1-2 березня 1943 року чернігівська Корюківка пережила моторошні години знищення: кілька тисяч дітей, жінок, стариків без суду і слідства були методично розстріляні-спалені. Люди до останньої фатальної миті не вірили, що будуть покарані у такий жахливий спосіб за чиїсь дії, вони казали губителям : "Паночки, ми нічого поганого вам не зробили, це якась помилка..." І падали на землю, як снопи, скошені кулями.

Василю Листовничому – 150 років. Доля архітектора та його нащадків

Інженер та архітектор Василь Листовничий встиг попрацювати на уряд УНР – обіймав посаду будівничого Комісаріату в справах Київської шкільної округи. А ще був self-made man, який сам себе зробив і сам заробив на знамениту садибу у Києві на Андріївському, 13. І головне – виховав чудових нащадків. Він загинув від рук більшовиків у 1919-му. Ані точна дата, ані обставини його смерті достеменно невідомі.