До організації ЄС, яка вивчає злочини тоталітаризму, приєдналися українці

Центр досліджень визвольного руху (ЦДВР) та Меджліс кримськотатарського народу стали членами Платформи європейської пам’яті та сумління.

Про це "Історичній Правді" повідомили в ЦДВР.

Учасники Платформи європейської пам'яті та сумління (ПЄПС) — урядові, музейні, академічні та громадські інституції 13 країн Європи, а тепер і України — поширюють інформацію про діяльність тоталітарних режимів, вшановують пам’ять жертв і розпочали створення наднаціональної судової інституції для засудження важких злочинів, скоєних комуністичним тоталітарним режимом.

Робота Платформи підтримується Європейським парламентом.

"Прийняття українських організацій до Європейської платформи пам’яті і сумління — сигнал, що Європа продовжує з Україною розмову про цінності, - зазначив голова вченої ради ЦДВР Володимир В'ятрович. - Об’єднана Європа будується на спільному баченні минулого, яке засуджує тоталітарні практики і тим самим гарантує їх неповторення".

За словами представників ЦДВР, завдання Центру не лише у вивченні історії, але й у дослідженні того, як політика історичної пам’яті допомагає країнам Центральної та Східної Європи долати наслідки тоталітаризму та творити демократичні суспільства. Тому організація і долучилася до Платформи.

Разом із ЦДВР та Меджлісом до ПЄПС прийнято ще 6 організацій із Німеччини, Чехії та Латвії.

Платформу європейської пам’яті та сумління було створено у жовтні 2011 року. Тепер ПЄПС об’єднала 29 державних установ із 14 країн Центральної та Східної Європи. Метою організації стало об’єднання зусиль задля поширення інформації про діяльність тоталітарних режимів і вшанування пам’яті жертв.

"Наша організація матиме певний ухил щодо поширення знань про тоталітарні режими на Захід, де це знання набагато слабкіше, - сказав тоді один із членів Платформи, заступник директора музею Варшавського повстання (Польща) Павел Укельський. - На Заході часто забувають про те, що в минулому столітті існувало не єдине абсолютне зло, яке було представлено нацизмом, але було й інше, яке представляв радянський комунізм".

У червні 2012 року на конференції в Європейському парламенті у Брюсселі Платформа заснувала правову експертну групу для роботи над створенням наднаціональної інституції правосуддя для засудження важких злочинів, скоєних комуністичним тоталітарним режимом.

Генерал-хорунжий Юрко Тютюнник. «Народження моє припало на самісінький Великдень…»

На Великдень, 20 квітня 1891 року народився майбутній член Центральної Ради, український військовий діяч, повстанський отаман, командувач Другим зимовим походом генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник. В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України зберігаються унікальні документи про його життя і діяльність, особисте листування, рукопис книги "Зимовий похід 1919–1920 рр.", а також світлини, які досі ще не публікувалися.

Чому «Пушкіни» в публічному просторі - це ворожа російська пропаганда

Оспівував загарбницькі війни Російської імперії і брав у них участь. Виправдовував воєнні злочини російської армії. Заперечував право українського, польського, народів Балтії на державність. Паплюжив гетьмана Івана Мазепу. Його ім'я нині ворог використовує як ідеологічну зброю: "Херсон — полуденный край России",— банер з цією цитатою розвішували на біл-бордах росіяни під час окупації Херсону. Мова піде про одного із найвідоміших ідейно-культурних маркерів російського імперіалізму — письменника Алєксандра Пушкіна.

Не товариш. Фантастичні вибори великого 1990 року

Моментально з бридливістю повертаю посвідчення: «Заберіть це! Я їм не товариш! Я член Української Республіканської партії». І – о, диво! – для мене, єдиного із 450 депутатів, було виготовлено посвідчення без слова "товариш"!

Степан Скрипник. Хорунжий Армії УНР, депутат, патріарх

У 1940–1980-х роках резидентури кдб срср у Канаді і США широко практикували оперативні заходи з компрометації через так звану прогресивну пресу визначних українських діячів, які активно боролися за духовне і національне відродження. Одна з таких операцій була спрямована проти тодішнього митрополита Української православної церкви Канади, а невдовзі – УПЦ США, у майбутньому – Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Мстислава.