Знайдений на Хортиці "Меч Святослава" привезли у Київ. ФОТО

Знайдений торік у Дніпрі середньовічний меч після реставрації урочисто презентували в Національному музеї історії. Деякі історики вважають його мечем Святослава Хороброго - батька Володимира Хрестителя - і пропонують зробити національною святинею.

Про це повідомляє ICTV.

Рік тому у Запоріжжі меч з 22-метрової глибини виловив звичайний рибалка. Руків'я меча інкрустовано міддю, мосяжем та сріблом.

Робота ювелірна, надтонка, мала забрати довгі місяці.

З заліза зняли шар іржі, під ним реставратори побачили напис латинкою "Ульфберг" - ідеться про майстерні у верхів'ях Рейну, повідомляє СТБ.

Реставратор каже - це не перші варязькі мечи, знайдені біля Хортиці. 80 років тому, при будівництві ДніпроГЕСу неподалік місця нинішньої знахідки знайшли ще п'ять. Але вони значно простіші.

Унікальність зброї, збіг місця знахідки з приблизним розташуванням місця загибелі київського князя Святослава Ігоровича, а також виявлення подібних мечів схиляє істориків до думки про те, що даний меч є свідком і безпосереднім учасником останньої сутички київського князя Святослава Ігоровича з печенігами в 972 році.

 

Деякі науковці вважають, що знайдений меч належав самого князю Святославу, прозваному Хоробрим.

За літописом, Святослав повертався від греків, яких переміг і взяв данину не золотом, а зброєю. Найкоштовніший меч пішов князю. З ним в руках він і помер - меч знайшли без піхов.

"Ми повинні його перевести у статус національної святині, - зазначив академік НАНУ Андрій Авдєєнко. - В Польщі на мечі-кладенці, який на 350 років молодше, приймають присягу".

 

Історики наголошують - княжий меч на 300 років старший, ніж кремлівська реліквія "Шапка Мономаха". А ще кажуть - символічно,  що реліквія піднялась з ріки вже в незалежній Україні. Бо Святослава мають за збирача українських земель, що пройшов з мечем від Кавказу до Болгарії.

Меч має 94 сантиметри в довжину і близько одного кілограма ваги - зброю було знайдено на дні Дніпра біля Хортиці 7 листопада цього року.

Читайте також: "Святослав Хоробрий і пам'ятники йому. ФОТО"

«…Попереду заслін із жінок і дітей»: грецькі антифашисти проти Британії

На початку березня 2014 року російське керівництво скликало пресконференцію, присвячену подіям в Україні. Відповідаючи на запитання про можливість війни з сусідньою державою, Владімір Путін заявив: «Якщо ми ухвалимо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян. І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду, не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей!». Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».

Реакція киян на аварію Чорнобильської АЕС та її наслідки

Безпрецедентна техногенна катастрофа, що сталася в ніч на 26 квітня 1986 року на 4-му блоці ЧАЕС надала поштовх для «тектонічних» національних, соціальних та політичних процесів в українському суспільстві. Від початку, потенційна загроза життю та здоров’ю мешканців столичного мегаполісу викликала у них не просто стурбованість і невдоволення, а і, досить, нелояльні до влади закиди. Населення, активно реагувало на подію та її наслідки, а, особливо гостро, в травні того року.