В Японії помер чемпіон сумо з українським корінням. ФОТО

19 січня в Японії на 73-му році життя помер легендарний борець сумо Тайхо Кокі (Кокі Ная, Іван Боришко) - син репресованих українця і японки. Його родина впала жертвою геополітичних обставин, але Тайхо-Іван спромігся стати одним із найкращих спортсменів.

Він помер у лікарні в Токіо, повідомляє ІТАР-ТАСС із посиланням на японську Федерацію сумо.

Тайхо Кокі належав до вищого рангу майстрів (йокодзуна) в цьому виді єдиноборств. За свою кар'єру спортсмен здобув перемогу у 32 турнірах за Імператорський кубок - цей результат досі не перевершено жодним сумоїстом.

"Офіційне" японське ім'я чемпіона - Кокі Ная. Він народився на півдні Сахаліну в місті Сікука (сьогодні Поронайськ Сахалінської області РФ). Його батько - уродженець Харківської області Маркіян Боришко - завжди називав сина Іван.

 Кокі Ная, 1956 рік

Мати хлопця, Кійо Ная, походила з префектури Хоккайдо. Через сварку із батьками виїхала на Сахалін, де працювала у ткацькій крамниці. Там Кійо познайомилась з Маркіяном Боришком.

Батьківщина Маркіяна Боришка — найімовірніше, село Руні Рунівщина Полтавської губернії (тепер Зачепилівський район Харківської області, в цьому селі майже половина мешканців досі мають прізвище Боришко).

Юний українець переселився на південь Сахаліну 1900 року в складі групи українських переселенців, повідомляє українська "Вікі". 1905 року, після російсько-японської війни, Південний Сахалін перейшов під владу Японії.

1925 року М.Боришко опинився у південносахалінському містечку Одомарі (тепер м. Корсаков Сахалінської області РФ). 1928 року Маркіян і Кійо побралися, а наступного заснували власну молочну ферму. Від їхнього шлюбу народилося троє синів і донька. Тайхо Кокі був другим сином.

 1961 рік

Під час Другої світової війни японський уряд став проводити жорстку політику щодо іноземців, тому 1943 року, за підозрою в шпигунській діяльності, поліція розлучила Маркіяна Боришка з сім'єю і помістила його в резервацію в селі Мікінай, де утримували осіб слов'янського походження.

Остаточно зв'язок з родиною було розірвано 1945 року через окупацію Сахаліну військами СРСР. Як і більшість японців, дружина Маркіяна з дітьми мусила рятуватися втечею на батьківщину, а Маркіяна нова влада туди не відпустила.

 Тайхо-Іван - один із найтитулованіших борців сумо. Фото: foxsports.com.br

Коли Кійо 1945 року повернулась додому, батьки відмовилися від неї як від жінки, що була заміжня за "шпигуном і росіянином". Родина була змушена покинути оселю батьків Ная Кійо і постійно мандрувати по Хоккайдо в пошуках заробітку.

Тим часом Маркіян три роки працював перекладачем з японської в органах радянської контррозвідки "СМЕРШ", поки 1949 року за сфабрикованою справою про "антирадянську діяльність" його знову не позбавили волі на 10 років.

 Всі фото - з офіційного сайту Тайхо Кокі

1954 року був амністований, працював сторожем Сахалінського обласного музею і помер 15 листопада 1960 року від запалення легень у Южносахалінську, нічого не знаючи про долю родини й успіхи сина.

У рік смерті батька Ная Кокі, який став сумоїстом у 1956 році, перейшов до вищого ешелону японської професійної ліги сумо (макіноуті), і тоді ж отримав приз за техніку боротьби. Став йокодзуною 1961 року.

Тайхо Кокі досі ставлять у приклад молодим спортсменам як еталон працьовитості, старанності і цілеспрямованості. Для світу японського сумо його кончина є великою втратою.

Пам'ятник японсько-українському сумоїсту. Фото: японська "Вікі"

У зв'язку зі смертю борця по центральному японському телеканалу NHK була перервана трансляція першого в цьому році турніру з сумо в Токіо. Телеканал показав своїм глядачам записи найпам'ятніших і найяскравіших моментів у спортивному житті Тайхо Кокі.

Тайхо Кокі - кавалер державного ордену України "За заслуги" ІІІ ступеню.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.