МЕДВЕДЧУК НЕ ВІДЧУВАЄ ПРОВИНИ ЗА СТУСА

Віктор Медведчук, який був адвокатом Василя Стуса, заявляє, що не відчуває своєї провини за ув’язнення поета.

"Я можу дивитися в очі і говорити, що відносно Василя Стуса ніякої вини, ні внутрішньої, ні зовнішньої я не відчуваю і ніколи не відчував", – сказав Медведчук в ефірі Радіо Свобода.

За словами Медведчука, він захищав Василя Стуса відповідно до тих законів, які діяли на той час і не порушував адвокатських норм діяльності й адвокатської етики.

"Василь Стус був засуджений за антирадянську агітацію і пропаганду, – заявив колишній лідер СДПУ(о). - Якщо ви скажете, що це було зроблене незаконно, то я вам не повірю. Тоді вам треба зробити висновок, що Стус не боровся з радянською владою. А він боровся з радянською владою, і закони радянські робили так, що він повинен був відповідати за цю діяльність".

Як відомо, у квітні минулого року Медведчук заявляв, що не збирається виправдовуватися за свої дії під час судовим процесом над Стусом.

Поет Василь Стус за "антирадянську діяльність" був засуджений на 23 роки ув’язнення і заслання. Його арештовували двічі. В січні 1972 року Стуса заарештували за читання забороненої літератури та видання у Брюсселі книги своїх віршів і засудили до 5 років ув’язнення та 3 років заслання.

Вдруге поета заарештували через 8 місяців після того, як він повернувся до Києва із заслання у Магаданській області.

Під час судового процесу над Василем Стусом у 1980 році його адвокатом був призначений Віктор Медведчук. В результаті Стус отримав 10 років концтабору і 5 років заслання. Перед тим Медведчук був призначений державним адвокатом дисидента Юрія Литвина.

Литвин загинув у таборі в 1984 році. Стус помер за загадкових обставин у 1985-му.

Дивіться також:

Чи вбивав адвокат Медведчук поета Стуса?

Як загинув Василь Стус. Загадка смерті у табірному карцері

Павличко і Яворівський не писали донос у КГБ на Стуса

Регіонали Горлівки обізвали Стуса "фашистом"

Всі матеріали за темою "Стус"

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.

Світозар Драгоманов. Боротьба за добре ім’я батька під прискіпливим стеженням НКВС

Стеження тривали упродовж трьох років і завершилися викликом на початку 1938 року до управління нквс. Але найбільші побоювання Світозара Драгоманова не справдилися. Його не заарештували. В обмін на свободу запропонували стати секретним співробітником. Під диктовку чекістів одразу ж змусили написати підписку. Але агент "Відданий" виявився не настільки відданим, як того хотіли чекісти.

На Афоні були врятовані 200 старовинних книжок з українського козацького скиту Чорний Вир: Сергій Шумило отримав рідкісну можливість їх дослідити

"Колись ці примірники Острозької Біблії були частиною бібліотеки українського козацького скиту Чорний Вир, який за допомогою ченців пощастило виявити на Афоні. Цей скит вже давно, на жаль, стоїть пусткою, покинутий людьми. Проте його бібліотека зберіглася. Вона складається приблизно з 200 українських стародруків XVI — XVIII століть".