Спецпроект

Новохатько незадоволений кадровою політикою Кулиняка щодо музеїв

Міністр культури Леонід Новохатько заявив, що не погоджується з кадровою політикою свого попередника Михайла Кулиняка щодо призначення керівництва музеїв і заповідників.

Про це Новохатько заявив в інтерв'ю Комерсант-Україна.

"Я не погоджувався з цією кадровою політикою публічно, - сказав міністр. - Я б так кадри не підбирав, але і причини його призначень не хотів би коментувати. В Україні 570 музеїв. Їх повинні очолювати майстри своєї справи".

За словами призначеного у лютому 2013 року Новохатька, у складі міністерства немає відділу, який займався б заповідниками, а відділ, що відповідає за роботу музеїв, уже кілька місяців без керівника. 

На питання про подальшу долю фундаментів Десятинної церкви міністр заявив, що немає потреби будувати на місці першого кам'яного храму Русі нову сакральну споруду: "Тільки музеєфікація та збереження - ось європейський підхід до подібних пам'ятників".

Зробив Новохатько і заяву щодо відстороненого від роботи гендиректора заповідника "Переяслав" Павла Довгошиї.

"Павло Довгошия працює в заповіднику близько трьох років, - зазначив міністр. - Які підсумки діяльності? Ось у мене на столі п'ять документів. Три з них - це рішення сесії Переяславського міськради про висловлення йому недовіри, четвертий - наказ міністра Михайла Кулиняка про відсторонення його від справ і п'ятий - мій наказ про тимчасове відсторонення від виконання обов'язків. Вочевидь у заповіднику щось не так".

Новохатько також пообіцяв збільшити бюджетні видатки для свого відомства.

Мене абсолютно не задовольняє, що в бюджеті на 2013 рік на культуру передбачено виділення 2,2 млрд грн, - сказав міністр. - У порівнянні з 2012 роком у бюджетників піднялися зарплати, які ми зобов'язані виплатити, а це означає, що менше грошей залишиться на інші статті витрат".

За словами чиновника, міністр фінансів Юрій Колобов пообіцяв піти назустріч Мінкульту у питанні збільшення фінансування.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?