Спецпроект

Коморовський є "небажаною особою" в Луцьку - партія "Свобода"

Візит президента Польщі Броніслава Коморовського до Луцька, анонсований на 14 липня, є небажаним, бо може спровокувати загострення українсько-польських відносин.

Про це заявив народний депутат, голова Волинської обласної організації ВО "Свобода" Анатолій Вітів, повідомляє УП з посиланням на прес-службу партії.

"Після того, як 20 червня 2013 року Сенат ухвалив антиукраїнську, псевдоісторичну та шовіністичну постанову про події на Волині, візит президента Польщі до Луцька є небажаним та недоречним. Українське суспільство може сприйняти цю ініціятиву польського президента як провокацію", - заявив він.

На думку Вітіва, "Коморовський хоче приїхати до Луцька, аби символічно принизити українців, які боролися за незалежність на своїй власній землі, та показати їх "убивцями".

"Після багатомісячного нагнітання антиукраїнської істерії польськими політиками Броніславу Коморовському нічого робити у Луцьку", - стверджує "свободівець".

За його словами, "присутність польського президента на Волині за даних умов не лише не наблизить час порозуміння між двома народами, а може спровокувати акцію протесту громади".

"Волиняни можуть потрактувати цей жест як прагнення польської сторони нав’язати нам власну неоімперську версію подій 1943 року на західній Україні, що базується на сфабрикованих і недостовірних історичних фактах", - заявив Вітів.

На його думку, приїзд Коморовського до Луцька був би доцільним, лише якби він "відвідав українські села, мешканці яких були жертвами нападів польських окупаційних загонів у роки Другої світової війни, і публічно покаявся перед Україною за багаторічні роки загарбницької політики Речі Посполитої".

"Президент Польщі, нарешті, має публічно засудити звірства, вчинені поляками проти українців на Холмщині навесні 1944 року та під час операції "Вісла". Такий крок глави польської держави став би позитивним сигналом і допоміг налагодженню  українсько-польського порозуміння", - заявляє нардеп.

"В іншому випадку Броніслав Коморовський – небажана персона в обласному центрі Волині", - наголошує "свободівець".

"Водночас, ми й надалі будемо послідовними прихильниками добросусідських відносин із польським народом та докладемо максимальних зусиль задля пошуку компромісів щодо справедливого погляду на наше історичне минуле й спільних перспектив у сім’ї вільних європейських націй в майбутньому", - запевняє Вітів.

Як повідомляли ЗМІ, президент Польщі Броніслав Коморовський планує 14 липня відвідати Луцьк і вшанувати пам'ять жертв Волинської трагедії 1943-1945 років.

У червні 2011 року планувалося, що президенти Янукович і Коморовський спільно візьмуть участь у відкритті меморіальних комплексів у Волинській області (убитим полякам) та Люблінському воєводстві (убитим українцям). Цього досі не відбулося.

У червні 2013 року Сенат (верхня палата польського парламенту) підтримав резолюцію до 70-річчя Волинської трагедії, де події 1943 року визначаються як "етнічна чистка українськими націоналістами польського населення з ознаками геноциду".

Волинська трагедія - обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені селянськими загонами самооборони з обох боків, Українською Повстанською aрмією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.

Є частиною масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х років. Існують різні версії подій на Волині, внаслідок яких загинули десятки тисяч поляків та тисячі українців. В Польщі існує доволі потужний правий "кресовий рух", який використовує події 1940-х для зображення українців як різунів і паліїв.

Офіційно процес примирення розпочали у 2003 році президенти Кучма і Кваснєвський, у 2006-му його продовжили Ющенко і Качинський, відкривши у селі Павлокома пам'ятники замордованим українцям і полякам. Тоді ж українські політичні і громадські діячі попросили вибачення у поляків.

Раніше польські історики і політики (за винятком кресових організацій) згоджувалися, що під час Волинської трагедії постраждали і українці. Однак тепер керівник Інституту національної пам'яті Польщі в односторонньому порядку покладає провину за українсько-польський міжетнічний конфлікт 1940-х на українців, називаючи трагедію "різаниною" і "геноцидом".

Дивіться також інші матеріали за темою "Волинська трагедія"

Йозеф Мислівечек та Максим Березовський: чех та українець, які підкорили музичну Італію

Долі цих двох блискучих композиторів перетнулися у щасливий для обох, сповнений надій і планів момент життя. Сталося це рівно 250 років тому – 15 травня 1771 року. Цього дня Йозеф Мислівечек та Максим Березовський складали іспит в Болонській філармонічній академії.

“На рівні держави схаменулися вшановувати Праведників коли майже нікого не лишилося”

14 травня вперше в історії незалежної України буде відзначати День пам'яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни. У світі таких людей називають Праведниками, а держава Ізраїль та Меморіальний комплекс історії Голокосту Яд Вашем нагороджують їх почесним званням Праведник народів Світу. 2659 людей, які проживали на території сучасної України, визнано Праведниками народів Світу, проте на сьогодні в живих залишилося менш як 17 героїв

Місія "Незалежність"

Після повернення із Закарпаття до Кракова, де 1–4 квітня 1941 року вже відбувся ІІ Великий збір ОУН(б), Кук отримав від Проводу нове завдання. Тепер він мав готувати спеціальні мобільні політичні відділи українських націоналістів (похідні групи), щоб створити самоуправління й розбудувати мережу Організації в Україні. Для цього Кук організував і очолив Центральний штаб похідних груп революційної ОУН

Павло Судоплатов проти Євгена Ляховича

За рік до того, як старший лейтенант держбезпеки Павло Судоплатов убив у Роттердамі керівника ОУН Євгена Коновальця, він завів справу на Євгена Ляховича, про якого в одному з документів зазначено: «Вважається одним із найкращих дипломатів і розвідників серед націоналістів». Розсекречені матеріали цієї справи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу зрозуміти, чому у 1930-ті роки органи ДПУ так зацікавилися Євгеном Ляховичем, як йому вдалося привернути увагу урядових кіл Великої Британії до українського питання і чому рішення про його подальшу розробку у 1959 році приймала колегія КДБ при Раді Міністрів СРСР