У Києві зникла встановлена Міхалковим дошка Столипіну

Меморіальна табличка міністру внутрішніх справ, прем'єру Російської імперії (1906-1911) Петру Столипіну, зникла з будівлі на вул.Гончара, 33 в Києв.

Про це повідомило джерело в Київській державній адміністрації, яке цитує "Інтерфакс-Україна".

За словами джерела, відповідний підрозділ КМДА має намір найближчим часом звернутися до правоохоронних органів з цього приводу.

Зникнення було виявлене сьогодні вранці. На місці, де вона раніше висіла, немає ніяких слідів вандалізму. Зовні видно, що її акуратно викрутили без пошкоджень стіни.

У посольстві РФ в Україні вже засудили викрадення меморіальної дошки Столипіну й очікують покарання винних.

"Розраховуємо, що меморіальна дошка буде відновлена на старому місці, винні у святотатстві будуть знайдені й понесуть заслужене покарання", - сказано в ноті посольства.

Міліція відкрила справу за фактом зникнення дошки.

Як відомо, гіпсову меморіальну дошку на будинку за адресою Олеся Гончара, 33, повісили під охороною міліції у вересні 2011 року невідомі люди за участю російського режисера Нікіти Міхалкова - з нагоди 100-річчя з дня убивства Столипіна у Київській опері.

Заступник голови НРУ Роман Сушко тоді висловив думку, що це провокація: "Раптом рухівці візьмуть молотки і почнуть бити".

Тоді ж прем'єр-міністр Микола Азаров назвав Столипіна "видатним державним діячем і реформатором".

Через кілька місяців після відкриття дошка зазнала акту вандалізму - невідомі завдали по ній ударів, в результаті чого на ній залишилися сліди.

У 2012 році тодішній депутат-регіонал Едуард Прутнік активно пропагував спорудження в Києві пам'ятника Столипіну.

Петро Столипін (1862-1911) - міністр внутрішніх справ і прем′єр-міністр Російської імперії (1906-1911). Народився у Дрездені (Німеччина), був гродненським і саратовським губернатором.

Проводив жорстку політику на укріплення самодержавства. Розпустив Думу, увів військово-польові суди, обмежував політичні свободи, проголошені царським маніфестом від 17 жовтня 1905 року.

Розпочав аграрну реформу, яка мала виховати в Росії міцного селянина-господарника, але не встиг довести її до кінця. Будучи російським націоналістом, вів боротьбу з національними автономіями, в тому числі українцями та євреями. За кілька місяців до смерті заявив, що поки він живий, пам'ятника Шевченку в Києві не буде.

Убитий у Київському оперному театрі терористом-есером. Похований у Печерській Лаврі.

Детальніше про "реформаторство" Столипіна і його стосунок до України читайте на ІП в розділі "Тексти"

Як звільняли Харків у серпні 1943-го

Німці атакували на світанку 29 серпня 1943-го позиції 69-ї армії. До вечора стало очевидно, що це відволікаючий маневр для забезпечення відступу військ із Харкова та його передмість. Вже до вечора цього дня, не зустрічаючи значного опору, були звільнені Люботин, Гіївка, Березове, Південний, Пісочин, Нова Баварія, станція Основа, Високий. Саме цей день і треба вважати датою визволення Харкова.

Українське державотворення літа 1941-го. Міфи та факти

Сам факт відновлення української влади після тривалої окупації мав суттєвий вплив на свідомість населення. Історик та дисидент, уродженець Волині Валентин Мороз згадував: "Перша половина мого життя була сформована двома прапорами під час проголошення української самостійності в 1941 році. Ці два українські прапори в рідному селі збереглися на ціле життя, давали вогонь витерпіти і перемогти".

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.