СЬОГОДНІ - ДЕНЬ ДЕСАНТНИХ ВІЙСЬК

2 серпня українські десантники різних поколінь відзначають День високомобільних десантних військ (ВДВ).

Свято встановлено указом президента Кучми в 1999 році, "враховуючи заслуги аеромобільних військ у зміцненні обороноздатності держави". Аеромобільні війська в українській армії створено в 1992-93 роках на базі Повітряно-десантних військ збройних сил СРСР. 

У 2012 році на базі аеромобільних і десантних підрозділів було створено Високомобільні десантні війська. "З метою відродження та розвитку національних військових традицій" президент Янукович відповідним чином перейменував свято.

Бійці 95-ої окремої аеромобільної бригади (Житомир)

Традиція святкувати день десантника бере свій початок у повітряно-десантних військах Радянської армії. 2 серпня 1930 року на навчаннях радянських ВПС уперше в СРСР було викинуто на парашутах озброєний десантний підрозділ зі стрілецькою зброєю в кількості 12 осіб для виконання тактичного завдання (диверсії в тилу умовного противника).

Перший повітряно-десантний підрозділ армії СРСР було сформовано в 1931 році. Станом на 1941 рік радянська армія вже мала близько 50 тисяч десантників. Але намагання проводити цими силами масштабні повітряно-десантні операції не увінчалися успіхом.

Десантування військових парашутистів СРСР з крил бомбардувальника ТБ-3. 1930-ті роки

Одна з таких спроб - Дніпровська повітряно-десантна операція - була проведена у вересні-листопаді 1943 року під час битви за Київ в районі Букринського плацдарму на лівому березі Дніпра. Планувалося, що 10 тисяч парашутистів візьмуть під контроль значні частини території в німецькому тилу між Ржищевом (Київщина) і Каневом (Черкащина) і утримуватимуть їх 2-3 дні до підходу основних сил.

Однак через прорахунки у підготовці (погана розвідка і навігація, нестача транспорту і засобів зв'язку, завелика секретність) десантуватися змогли тільки 4,6 тисяч воїнів, тільки 5% із них - у визначеній зоні. Інших розкидало на кількадесят кілометрів.

Радянські десантники, 1943 рік

Незважаючи на героїзм десантників, 3,5 тисяч із них загинуло або потрапило в полон, більша частина - у перші години після висадки 25 вересня. Однак ті, хто приземлився неподалік лісів під Каневом, гуртувалися у групи і продовжували воювати.

Підполковник Прокіп Сидорчук зібрав із таких груп цілу бригаду, вийшов на зв'язок з головними силами і два місяці рейдував у тилу німців, підтримавши форсування радянськими військами Дніпра в районі Черкас.

Справжньою легендою повітряно-десантні війська СРСР стали в 1960-х роках, після того, як їх очолив уродженець Дніпропетровська Василь Маргелов. Маргелов був командуючим ПДВ більше 20 років (1954-59 і 1961-1979) і перетворив їх фактично на окремий рід військ.

 Бронзовий барельєф Маргелова у Дніпропетровську. В місті є ще пам'ятник генералу

На думку Маргелова, тодішня військова теорія, яка передбачала, що десант висаджується у тилу противника і утримує захоплену територію в очікуванні підходу основних військ, загрожує знищенням десантників. Замість "повітряної піхоти" із легким озброєнням генерал хотів бачити повноцінну збройну силу, здатну діяти на стратегічних напрямках.

З ініціативи Маргелова радянська військова промисловість розробила нові засоби навігації і десантування (в тому числі й реактивні системи для важких вантажів, які дозволяли зменшити площу парашутів), місткі військово-транспортні літаки, придатну для десантних завдань військову техніку (артилерійські установки, бронетранспортери і автомобілі). Він же запровадив блакитні берети і тільняшки як частину форми десантників.

 Василь Маргелов із курсантами навчальної дивізії ПДВ, 2 серпня 1977 року. Дає комусь прикурити :) Фото: wikipedia.org

В 1973 році вперше в історії було здійснене десантування з літака гусеничної бойової броньованої машини БМД-1 з двома членами екіпажу на борту, при цьому командиром цього екіпажу був син Маргелова Олександр.

 Бойові машини десанту БМД-1 25-ої окремої повітряно-десантної бригади ЗСУ завантажуються у літак для проведення стрибків. Мелітополь, 2006 рік. Праворуч на кожній машині - укладені парашутні системи. Фото: Olegvdv68

Високомобільні десантні війська Сухопутних військ Збройних сил України дислокуються у Гвардійському (Дніпропетровщина), Львові, Житомирі, Миколаєві і Десні (Чернігівщина). У Кременчуку (Полтавщина) дислокується десантний спецпідрозділ СБУ.

Нарукавний шеврон 25-ої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади

Крім названих населених пунктів, колишні десантники 2 серпня збираються на свята у великих містах. Окремі ветерани у стані алкогольного сп'яніння традиційно купаються цього дня у міських фонтанах, а міліцейські наряди посилюються.

У 2012 році під час святкування десантники пошкодили фонтан перед Львівською оперою, повідомляє ZIK. За рік до того молоді люди, які служили в десантних військах, теж залізли в фонтан перед Оперним театром, зламавши трубки фонтану. Реставрація коштувала міському бюджету Львова майже 20 тисяч грн.

Історична Правда

За ліквідацію Коновальця – трикімнатна квартира і 1000 рублів на меблі

В архівних фондах розвідки знайдено матеріали, які проливають світло на деякі подробиці широкомасштабної операції з ліквідації голови Проводу ОУН Євгена Коновальця, яку 23 травня 1938 року здійснив Павло Судоплатов за прямою вказівкою Йосипа Сталіна. Нові свідчення злочину більшовицького режиму проти українського визвольного руху ґрунтуються на письмових доповідях одного з головних фігурантів справи Василя Хомяка – особливо цінного агента ГПУ/НКВД УСРР, який діяв під псевдонімами "Лебедь" та "82" і якому вдалося впровадити убивцю у близьке оточення лідера українських націоналістів під виглядом свого родича.

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.