У Батурині вшанували жертв російської різанини 1708 року

На Чернігівщині вшанували пам'ять жертв Батуринській трагедії, яка сталася 1708-го року під час російсько-шведської війни.

Про це повідомляють "Події і коментарі".

У рамках заходів, присвячених трагічній події, в Чернігівському художньому музеї ім. Григорія Галагана відкрито виставку "Реквієм" із фондової колекції Національного історико-культурного заповідника "Гетьманська столиця".

За словами представника Українського інституту національної пам'яті у Чернігівській області, наукового співробітника Сергія Бутка, з позицій сьогоднішньої історичної науки події в Батурині оцінюються як одна з найбільших трагедій в українській історії.

У храмах Чернігівщини (УПЦ-КП) відправили панахиду по загиблих оборонцях гетьманської столиці й у батуринській церкві Воскресіння Господнього, усипальниці гетьмана Кирила Розумовського, де перепоховали останки вбитих містян, виявлених під час археологічних досліджень.

Батуринська трагедія сталася 2-го листопада (за старим стилем) 1708 року, коли російські війська, захопивши місто, вщент зруйнували оборонний замок і всі будівлі (у тому числі п'ять православних храмів).

При цьому, за різним підрахунками, було жорстоко вбито від 11 до 14 тисяч мешканців, у тому числі дітей, жінок, літніх людей. Кривава різанина сталася за прямим наказом імператора Петра I, який бажав помститися гетьману Івану Мазепі за те, що той став на бік шведського короля Карла XII.

Після знищення Батурина гетьманську резиденцію перенесено до Глухова. З 1760 року Батурин став власністю гетьмана Кирила Розумовського, який мав намір повернути сюди гетьманську столицю.

Дивіться також:

На Печерську знайдено могилу матері Мазепи

Анафема Мазепі: чи існують для неї канонічні підстави?

У Полтаві ставлять п'єсу про зрадників-мазепинців

Палац Мазепи в Росії. На відміну від Батурина, ще цілий. ФОТО

Всі матеріали ІП на тему "Мазепа"

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?