СБУ оприлюднила архіви про сталінські репресії 1937-38 років. СКАНИ

До дня пам’яті жертв політичних репресій Галузевий державний архів Служби безпеки України підготував і оприлюднив архівні матеріали про добу Великого терору 1937-1938 років.

Про це повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.

За словами заступника директора Архіву СБУ історика Володимира Бірчака, "Великим терором" називають масові арешти та розстріли людей, що відбувалися у 1937-1938 роках в Радянському Союзі.

"Розпочата та керована Йосипом Сталіним хвиля репресій охопила не лише "контрреволюційний і антирадянський елемент", але й членів комуністичної партії, апарат безпеки і, звичайно, національні меншини СРСР", - зазначив Бірчак.

Довідка на особливо уповноваженного Народного комісаріату внутрішніх справ Української РСР Рубінштейна Наума Львовича з переліком займаних посад

Серед колекції документів є накази наркома внутрішніх справ СРСР, інформаційні повідомлення, особисті документи, листування та фотографії репресованих.

 Фотографія колишнього начальника 3-го відділу управління НКВС по Вінницькій області Запутряєва О. М.

"Ми оприлюднюємо й матеріали слідства та особисті документи працівників НКВС, що на початках були організаторами і виконавцями операцій Великого терору, а згодом стали його жертвами", - зазначив Бірчак.

 Січень 1939 року. Лист колишнього начальника УНКВС по Вінницькій обл. Корабльова Івана Михайловича. Пише, що вирішив покінчити життя самогубством через упереджене ставлення до нього після зняття з посади

Також працівники архіву відібрали документи, що висвітлюють цинізм, жорстокість та нелюдські методи карально-репресивної системи СРСР.

Ордер №6, виданий 2 лютого 1940 р. заступником Народного комісара внутрішніх справ Української Радянської Соціалістичної Республіки та заступником начальника Другого відділу Управління державної безпеки Народного комісаріату внутрішніх справ УРСР на здійснення арешту та обшуку колишнього начальника 3 відділу УНКВС по Вінницькій області Запутряєва Олександра Михайловича

"Ми виявили, що особисті речі та одяг осіб, яких розстрілювали, забирали собі працівники НКВС, а згодом здавали їх до комісійних магазинів", - підкреслив історик.

Зведені відомості про кількість громадян, заарештованих і засуджених органами НКВС УРСР упродовж 1 січня – 31 грудня 1937 р. Дані подано в національному розрізі, згідно приналежності до різних типів організацій, статтей звинувачення, вироків тощо.

За словами Бірчака, у архівах знайдено довідки про смерть заарештованих у тюремних лікарнях із діагнозами "черепно-мозкова травма" та "кровотеча внутрішніх органів", що свідчить про жорстокі побиття на допитах.

 Довідка з Вінниці, 1938 рік

Копії цих документів архів СБУ передасть до Національного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили".

В довідці про найбільші "контрреволюційні" організації, викриті органами НКВС УРСР упродовж 1933–1937 рр. перераховується ряд організацій з кодовими назвами, кількістю арештованих i деталізацією засуджених до розстрілу та в заслання. Вказано дані по Київській, Донецькій, Чернігівській, Дніпропетровській та Одеській областях.

Зараз документи розміщені у відкритому онлайн-доступі в Електронному архіві українського визвольного руху avr.org.ua (збірка "Карателі та жертви - документи про "Великий терор" з Архіву СБУ").

 

 Інформаційне повідомлення голови КДБ при Раді міністрів УРСР Федорчука В.В. на адресу ЦК КПУ про виявлення місць поховання страчених людей в районі хутора Биківня Дніпровського району міста Києва. Їх знайшли підлітки з ДВРЗ. І це була вже друга "знахідка", уперше Биківнянські могили розкопали ще під час війни, в 1941 році.

Радянські державні комісії тричі (в 1944, 1971, 1987 роках) оголошували про те, що у Биківні поховані жертви нацистів. Лише четверта комісія у липні 1989 року оголосила, що у Биківні поховані жертви сталіністів.

Судово-медична експертиза зробила остаточний висновок, що то були останки радянських громадян, страчених НКВС у 1936-1941 роках. У 1988 році жертви перепоховані до братської могили

Дивіться також інші матеріали за темами "Сталінізм" та "Архіви"

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.