Архіви Польщі та України обмінялися документами про ОУН

У Києві представники Архіву Служби безпеки України та Інституту національної пам’яті Польщі обмінялися електронними копіями документів про Організацію українських націоналістів.

Про це повідомляє Центр досліджень визвольного руху.

Через процес обміну пройшли близько 17 тисяч сторінок архівних документів.

Таким чином обидві інституції роблять історичні документи більш доступними для громадян обох країн, зазначили у Архіві СБУ.

За словами голови архіву Ігоря Кулика, українська сторона передала полякам радянські кримінальні справи на представників ОУН (мельниківців).

"Ці документи містять знайдені матеріали про учасників підпілля ОУН(м), які діяли на території Рівненщини, Тернопільщини та Чернівеччини. Вони займалися розвідувальною та інформаційною роботою, видавали і переховували антирадянську літературу. Одна з цих боївок діяла на Рівненщині в 1947-1949 роках", - розповів Кулик.

Польська сторона передала Україні документи щодо діяльності "революційної ОУН" (бандерівців) періоду 1944-1947 років.

Серед них - протоколи допитів та звіти Служби безпеки ОУН надрайонів "Батурин" та "Холодний яр", інструкції референта СБ Василя Фединського, списки українців, вбитих польськими та радянськими партизанами, списки награбованого майна по датах і населених пунктах, господарські журнали про стан матеріального забезпечення, різноманітні інформаційні звіти та повідомлення про українсько-радянські та українсько-польські стосунки.

Директор Бюро надання доступу та архівації документів польського Інституту національної пам'яті Рафал Лєскєвіч підкреслив, що ухвалений ВР навесні закон про доступ до архівів радянських репресивних органів дозволяє людям дізнатися правду про минуле.

"Надання доступу до документів безпеки громадянам, які були репресовані тоталітарною системою, їхнім родинам, а також науковцям та журналістам, є дуже істотним елементом "розрахунку" з диктатурою, - зазначив Лєскєвіч. - Це своєрідна форма відшкодування жертвам".

Нагадаємо, торік Архів СБУ відновив вільний доступ громадян до розсекречених у 2008-2010 роках документів колишньої радянської спецслужби — ЧК-НКВД-КҐБ.

Польща відкрила свої архіви соціалістичного періоду майже одразу із звільненням від комунізму, на початку 1990-х років.

Сталий доступ до таких архівних матеріалів відкрито і в інших країнах Євросоюзу. Комітет міністрів Ради Європи рекомендував країнам-членам ЄС гарантувати громадянам можливість об’єктивно дізнатися про елементи своєї історії.

Як відомо, у травні 2015 року набув чинності закон України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

Закон запроваджує вільний доступ до архівів та передачу їх з-під відомства силових органів до Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті (ГДА УІНП).

У травні 2015 року архіви СБУ та Інституту нацпам’яті Польщі обмінялися 15 тисячами копій сторінок архівних документів.

ТАКОЖ: Українці все частіше йдуть в архів, щоб дізнатися правду про предків

"Ми створюємо культуру пам’яті в Україні", - Гаяне Авакян

Інтерв’ю зі співзасновницею Платформи пам’яті "Меморіал" Гаяне Авакян для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

Перешкодити єднанню ОУН із сіоністами. "Активні заходи" кдб

На початку 1970-х років із закордонних резидентур кдб срср надійшла низка документів, у яких зверталася увага на нову тенденцію в середовищі емігрантських центрів. Йшлося про те, що оунівці і сіоністи, попри здавалося б ідеологічні та інші розбіжності, почали об’єднуватися для спільної боротьби проти політики срср. Про те, як кдб намагався перешкодити такому єднанню, розповідають розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України.

Полон як тінь війни

Українська історія нерозривно пов'язана з війнами й боротьбою за незалежність. В усіх цих конфліктах українці опинялися в полоні: від часів визвольних змагань початку ХХ століття до сучасної війни проти Росії. Тема полону є не лише правовою чи військовою проблемою, а й історико-культурним дзеркалом епохи: вона відображає стан гуманістичних цінностей, культуру дотримання міжнародних норм і характер політичних режимів.

Тімоті Снайдер: Глобальна ініціатива у пошуках історичної правди

"Історія не є воюючою стороною. Завдання будь-якої серйозної історії, включно з таким проєктом як цей, — дійти до правди. А правда завжди цікавіша за міф. Правда демократична в той спосіб, у який міф бути не може, бо міф вимагає покори, міф вимагає відсутності сумнівів. Історична правда нагадує нам, що життя — це не стільки впевненість у чомусь хибному, скільки постійно зростаюче знання про різні речі, які можуть бути правдивими. Тому я не сумніваюся, що наприкінці цього проєкту люди в Україні і по всьому світі, будуть набагато краще підготовлені до боротьби з російською пропагандою, ніж зараз".