У Києві з’явиться меморіальна дошка Єжи Гедройцю

23 березня комісія з питань встановлення пам’ятних знаків при КМДА погодила встановлення меморіальної дошки польському мислителю Єжи Гедройцю на фасаді будинку №10 по вул. Волоській на Подолі.

"Звернення Посольства Республіки Польща в Україні щодо вшанування пам’яті Єжи Гедройця було підтримане одноголосно. Подібного роду одностайність в ухваленні рішень члени комісії проявляють рідко, хіба що при вшануванні героїв сучасної Російсько-української війни.

Однак, бувають винятки і для іноземців, як, до прикладу, сьогоднішнє голосування. Гадаю, річ у тому, що для багатьох українців саме Гедройць є символом взаємоповаги між Польщею та Україною, взірцем дієвої, а не позірної дружби між інтелектуальними елітами обох націй"
, — коментує подію співробітник Українського інституту національної пам’яті, член комісії з питань встановлення пам’ятних знаків Павло Подобєд.

"Інститут національної пам'яті підтримав ініціативу встановлення меморіальної дошки Єжи Гедройцю, людині, яка зробила надзвичайно багато для налагодження українсько-польського діалогу. Ми часто згадуємо конфліктні сторінки нашої історії, протистояння між нашими народами, поминаємо його жертв.

Але не повинні забувати тих, хто робив можливою активну і плідну співпрацю. Вшанування постаті Єжи Гедройця є вкрай важливим і для українців, і для поляків. І є важливим саме сьогодні, в час, коли нашим народам як ніколи важливо бути пліч-о-пліч перед загрозою східного імперіалізму", – говорить голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Меморіальна дошка Гедройцю з’явиться в історичній частині Києва, на фасаді Центру польських та європейських студій Національного університету "Києво-Могилянська академія" (вул. Волоська, 10).

Є́жи Ге́дройць (пол. Jerzy Giedroyc; 27 липня 1906, Мінськ — 14 вересня 2000, Мезон-Лаффітт) — польський публіцист і громадський діяч, засновник і головний редактор культового часопису Kultura (Париж). Активний прихильник польсько-українського діалогу.

Автор терміну "Розстріляне Відродження", а також знаменитого висловлювання про повоєнні кордони Європи: "Поляки мають остаточно визнати й зрозуміти, що майбутнє України — це Україна зі Львовом, майбутнє Литви — це Литва з Вільнюсом, а майбутнє Білорусі — це Білорусь з Гродно!".

Читате також:

Єжи Гедройць та його "Культура"

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.