У Києві відкрили пам'ятник королеві Франції Анні Ярославні. ФОТО, ВІДЕО

10 листопада у сквері, що на Львівській площі в Києві, відкрили пам’ятник королеві Франції Анні Ярославні, доньці київського князя Ярослава Мудрого.

Урочиста церемонія відбулася за участі Надзвичайного і Повноважного Посла Франції в Україні Ізабель Дюмон і міністра культури України Євгена Нищука, передають Українські національні новини.

Окрім французького посла на заході були також присутні посли Бельгії, Швейцарії, Мексики, Польщі, Словенії, Норвегії, Грузії, скульптор і автор пам’ятника Костянтин Скритуцький та учні київських французьких шкіл.

"Анна не уявляла собі, що на початку 21 століття інша жінка, родом із Франції, тобто я, відкриватиме статую, зведену на її честь, у центрі її рідного міста. Мені здається, це дуже символічно. Це укріпить зв'язки, які Франція розвиватиме і зміцнюватиме заради сильної, єдиної та вільної України", - зазначила посол Франції в Україні Ізабель Дюмон. 

ДОВІДКА:

Анна Ярославна, Anne de Kiev - (орієнтовно 1024 - пізніше 1075) — донька київського князя Ярослава Мудрого, дружина французького короля Генріха I Капета, королева Франції, мати майбутнього короля Філіппа І.

В історії залишилася як прабабця майже 30 французьких королів. Анна славилася своєю освіченістю, культурою, мудрістю та красою.  Вона підписувала документи, відігравала важливу політичну роль, вела персональну переписку з Папою Римським, проводила активну доброчинну діяльність з церквою.

Фото Артема Сліпачука, "День".

Після смерті короля, Анна Київська правила Францією до повноліття свого сина Філіппа I, після вступу на престіл сина продовжувала вести активну діяльність як королева-мати.

У давньоруських джерелах Анна зовсім не згадується. Біографія реконструюється винятково на підставі звісток французьких середньовічних хронік і документів.

Читайте також:

Як вшановували королеву Анну у Франції в 2013 році

Українці купили церкву Анни Ярославни неподалік Парижа

Середньовічне кохання - лицар Завіша і королева Кунгута Галицька

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.