In memoriam. Помер радянський офіцер, який запобіг ядерній війні між США та СРСР

Стало відомо, що відставний офіцер Радянської армії, який не допустив ядерної війни між США та СРСР, помер у віці 77 років у травні 2017-го.

У 1983 році Станіслав Петров ніс чергування у командному пункті попередження ядерного нападу Серпухов-15 у Підмосков’ї, коли комп’ютери хибно зафіксували запущені в США ракети в напрямку Радянського Союзу.

Він прийняв рішення, що це була фальшива тривога, і не доповів вищому керівництву.

Петров помер у себе вдома у Москві у травні, але надбанням громадськості ця звістка стала щойно зараз, повідомляє "Бі-Бі-Сі".

Станіслав Петров у себе вдома, березень 2004 року. Фото: Scott Peterson / Getty Images

"У мене були всі дані [щоб вважати, що це була ядерна атака]. Якби я скерував свою доповідь по командній вертикалі вгору, ніхто б і слова не сказав проти неї, — згадував раніше Петров про ранок 26 вересня 1983, коли він отримав дані комп’ютерів. — Усе, що мені треба було зробити, це підняти слухавку й доповісти вищому командуванню по прямій лінії. Але я завмер. У мене було відчуття, що я сиджу на гарячій скороводі".

Хоча, за інструкцією, Петров повинен був негайно звернутися до військового керівництва, він, натомість, зателефонував черговому офіцерові у штабі армії та доповів про збій системи.

Якщо б він помилився, всього за кілька хвилин пролунали б перші ядерні вибухи. "Двадцять три хвилини потому я зрозумів, що нічого не сталося. Якби удар був справжнім, я б уже про нього знав. Це було справжнє полегшення", — згадував Петров.

Як показало пізніше розслідування, радянські супутники помилково ідентифікували відображення сонячних променів на хмарах як двигуни міжконтинентальних балістичних ракет.

Про смерть підполковника Станіслава Петрова стало широко відомо завдяки випадковому телефонному дзвінку. Німецький режисер Карл Шумахер, який першим зробив історію Петрова відомою у світі, подзвонив йому, щоб поздоровити з днем народження 7 вересня. Однак син Петрова Дмитро повідомив, що той помер ще 19 травня. 

За інформацією "Медузи", про смерть Станіслава Петрова 19 травня не сповістив жоден великий ЗМІ ані в Росії, ані на Заході. Інформацію про це надрукував лише журнал "Родина", що не має електронної версії, а також журналіст і письменник Дмитро Лиханов на "Фейсбуці".


Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.

«Він весь час мене розпитував, коли десь побачить ґрати, то питав: "Мамо, це тюрма?"» До 90-річчя незламної Надії Світличної

1972-го Надія Світлична працювала у бібліотеці Київського холодокомбінату, а про її відсутність на робочому місці сповіщала картка на дверях: "Викликали на допит у КГБ". На допитах Світлична трималась безкомпромісно, а коли слідчий намагався вплинути, маніпулюючи материнськими почуттями (синові Яремі виповнилось лише 2 роки), домагаючись, щоб визнала: твори, які вилучили – антирадянські, Надія Світлична відповідала твердо: "Прошу припинити цю торгівлю і ведіть у камеру, якщо арештували".