In memoriam. Помер радянський офіцер, який запобіг ядерній війні між США та СРСР

Стало відомо, що відставний офіцер Радянської армії, який не допустив ядерної війни між США та СРСР, помер у віці 77 років у травні 2017-го.

У 1983 році Станіслав Петров ніс чергування у командному пункті попередження ядерного нападу Серпухов-15 у Підмосков’ї, коли комп’ютери хибно зафіксували запущені в США ракети в напрямку Радянського Союзу.

Він прийняв рішення, що це була фальшива тривога, і не доповів вищому керівництву.

Петров помер у себе вдома у Москві у травні, але надбанням громадськості ця звістка стала щойно зараз, повідомляє "Бі-Бі-Сі".

Станіслав Петров у себе вдома, березень 2004 року. Фото: Scott Peterson / Getty Images

"У мене були всі дані [щоб вважати, що це була ядерна атака]. Якби я скерував свою доповідь по командній вертикалі вгору, ніхто б і слова не сказав проти неї, — згадував раніше Петров про ранок 26 вересня 1983, коли він отримав дані комп’ютерів. — Усе, що мені треба було зробити, це підняти слухавку й доповісти вищому командуванню по прямій лінії. Але я завмер. У мене було відчуття, що я сиджу на гарячій скороводі".

Хоча, за інструкцією, Петров повинен був негайно звернутися до військового керівництва, він, натомість, зателефонував черговому офіцерові у штабі армії та доповів про збій системи.

Якщо б він помилився, всього за кілька хвилин пролунали б перші ядерні вибухи. "Двадцять три хвилини потому я зрозумів, що нічого не сталося. Якби удар був справжнім, я б уже про нього знав. Це було справжнє полегшення", — згадував Петров.

Як показало пізніше розслідування, радянські супутники помилково ідентифікували відображення сонячних променів на хмарах як двигуни міжконтинентальних балістичних ракет.

Про смерть підполковника Станіслава Петрова стало широко відомо завдяки випадковому телефонному дзвінку. Німецький режисер Карл Шумахер, який першим зробив історію Петрова відомою у світі, подзвонив йому, щоб поздоровити з днем народження 7 вересня. Однак син Петрова Дмитро повідомив, що той помер ще 19 травня. 

За інформацією "Медузи", про смерть Станіслава Петрова 19 травня не сповістив жоден великий ЗМІ ані в Росії, ані на Заході. Інформацію про це надрукував лише журнал "Родина", що не має електронної версії, а також журналіст і письменник Дмитро Лиханов на "Фейсбуці".


Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.