Валерій Марченко удостоївся пам'ятника, а його суддя — ордена. ФОТО, ВІДЕО

14 жовтня в с. Гатному Київської області встановили пам’ятник українському дисиденту Валерію Марченку. А тиждень перед тим Президент України нагородив суддю, який відправив Марченка в концтабір.

Пам’ятник у центрі села постав з ініціативи голови Української всесвітньої координаційної ради Михайла Ратушного, повідомляє "Україна молода".

На урочисту церемонію приїхали науковці з Азербайджану та Туреччини, відомі дисиденти й земляки.

Автор пам’ятника Валерію Марченку – скульптор Роман Захарчук з Коломиї. Кошти зібрали родина Ратушних, мешканці села Гатне, азербайджанська громада в Україні. Фото: "Україна молода"

"Це справді велика постать, практично наш сучасник. Такі люди наближали нашу незалежність, свідомо заплативши за це найвищу ціну — своє життя", — каже Михайло Ратушний.

На обеліску з чорного граніту викарбувані слова американського президента Рональда Рейгана: "Його життя назавжди лишиться прикладом для всіх тих, кого глибоко хвилюють права українського народу".

У той же час, на офіційному сайті Президента України опубліковано указ від 6 жовтня 2017 року "Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня юриста", у якому міститься прізвище судді апеляційного суду міста Києва у відставці Григорія Зубця.

Його Петро Порошенко нагородив орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня з формулюванням "за вагомий особистий внесок у розбудову правової держави, забезпечення захисту конституційних прав і свобод громадян, багаторічну плідну працю та високий професіоналізм".

Як відомо, в березні 1984 року заступник голови Київського міського суду Григорій Зубець головував на засіданні, на якому Валерія Марченка засудили до 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання.

ДОВІДКА:

Валерій Марченко — український дисидент-правозахисник, літературознавець і перекладач. 

Навчався на філологічному факультеті Київського університету, одночасно вивчав тюркські мови у Бакинському університеті.

25 червня 1973 заарештований співробітниками КДБ. За вироком Київського обласного суду від 27 грудня 1973 року за "Наклепницькі вигадки, які ганьблять радянський суспільний лад... за поширення документів націоналістичного змісту, в яких зводиться злісний наклеп на радянську дійсність, національну політику КПРС...", засуджений до 6 років позбавлення волі в колонії суворого режиму і 2-х років заслання.

Валерій і Сандра. Віртуальне кохання українця-дисидента й італійки-студентки

Незважаючи на тяжку хворобу нирок, яка привела до інвалідності, В. Марченко відмовився писати заяву-каяття. Після звільнення жив у Києві. Рішуче виступив проти інструкції Міністерства освіти УРСР "Про посилення вивчення російської мови у школах України", яку назвав "найсвіжішим Валуєвським указом".

21 жовтня 1983 вже важко хворого Валерія Марченка заарештовують вдруге і 13-14 березня 1984 року судять. Винним себе В. Марченко не визнав. Його визнали особливо небезпечним рецидивістом та засудили до 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання.

Про маму Валерія Марченка Ніну

Етапом був відправлений у пермські табори, де в нього незабаром відмовили нирки. Помер 5 жовтня 1984 році у тюремній лікарні в Ленінграді.

Перший Всеукраїнський Собор УАПЦ, 5-6 червня 1990 р.

Як установа божественна, Церква незмінно і недвозначно виявляє свою сутність у соборній свідомості своїх членів, натхнених Святим Духом. «Бо зволилося Духові Святому і нам» - так владно висловлює перший Апостольський Собор в Єрусалимі свою постанову.

Пам’ять про війну: дискурс демократії та дискурс тоталітаризму

Сьогодні неспокутуваний злочин комунізму повертається примарою нового світового конфлікту. Тому конфлікт історичних пам'ятей має не лише політико-ідеологічну, а перед усім, етичну природу і пов'язаний із нерозкаяністю за злочини комунізму. Отож, хай із сьогоднішнім ювілейним ушануванням жертв Другої світової війни прийде до нас усвідомлення що тоталітарне будяччя проросло на нашому полі не випадково. У Ялті 1945-го знесилене людство залишило ті зерна. Наше завдання сьогодні те будяччя виполоти.

ГУЛАГівська «одіссея» Патріарха Володимира

18 липня 1995 року спецпризначенці підрозділу «Беркут» битимуть кийками священників та мирян під стінами Софії Київської. Такою буде реакції української влади на бажання поховати у стінах храму українського православного Патріарха Володимира – Василя Романюка. В’ячеслав Чорновіл тоді викрикуватиме, що це “кінець незалежної України…”. «Беркут» і далі робитиме свою справу. Патріарха так і не поховають у храмі, а лише перед його стінами. Ці події ввійдуть в історію, як «чорний вівторок». Та передуватиме їм не менш напружене та сповнене боротьби життя. Історія «одіссеї» Патріарха Володимира концтаборами та тюрмами ГУЛАГу.

Спільний біль. Спільна історія. Дискусія до Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу

Щороку 18 травня в Україні відзначається День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу – згадуються події 1944 року, коли радянський тоталітарний режим насильницьки виселив людей із їхніх рідних земель. Цей день офіційно започаткований тільки 2015 року, а історія та традиції кримських татар досі залишаються загадкою для багатьох українців.