На Вінничині знайшли братську могилу козаків Волинської дивізії Армії УНР. ФОТО

Нещодавно пошуковці меморіально-пошукового підприємства Львівської обласної ради "Доля" виявили масове поховання воїнів УНР в полі між селами Кукавка і Тарасівка Могилів-Подільського району Вінницької області.

За інформацією місцевого громадянина Миколи Драбатого, який запам’ятав розповіді старожилів села про могилу, в ній поховано воїнів 2-ї Волинської дивізії Армії УНР, які напередодні були мобілізовані з терену Куківської волості Могилів-Подільського повіту Подільської губернії, зазначає сайт КП ЛОР "Доля".

Мобілізовані потрапили до червоного полону. У листопаді 1920 року більшовики відвели їх за село і стратили. Кілька хлопчиків-пастухів бачили розправу червоних загарбників над українцями.

 
 

Уже ввечері юнаки переповіли кукавським селянам про драму коло двох ставків. Місцеві мешканці поховали бійців у спільній могилі. Згодом селянин із Кукавки Ісак Драбатий встановив на могилі кам’яний хрест і надгробок з написом про трагедію.

Як зазначив у коментарях директор меморіально-пошукового підприємства "Доля" Святослав Шеремета, українських полонених воїнів більшовицькі посіпаки зухвало порубали шаблями. У віднайдених останків черепи зухвало розсічені навпіл та наявні рубані поранення скелетних кісток.

 

За словами Шеремети, пошуковці з КП ЛОР "Доля" вперше у своїй практиці віднайшли масове поховання вояків УНР.

Серед артефактів, що були знайдені поруч з останками, виявлено ґудзики, які належали трьом арміям різних держав. На жаль ідентифікація осіб загиблих наразі не можлива. Однак над цим пошуковці обіцяють працювати далі.

 

Останки із занедбаної могили ексгумовано і перевезено на місце депонування, де вони будуть зберігатись до часу урочистого перепоховання.

Як повідомлялося, магістрат польського м. Вроцлава міркує над тим, щоб назвати вулицю іменем генерала Армії УНР Марка Безручка.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.