In memoriam. Помер останній політв’язень СРСР – Богдан Климчак

22 червня у Львові на 81-му році життя помер відомий український політв'язень Богдан Климчак. Вважається, він був звільнений останнім з радянських політв'язнів - 11 листопада 1990 року.

Про це повідомляє видання "Фортпост" з посиланням на знайомого померлого, члена релігійної організації "Берегиня-1" Рідної української віри Володимира Васюту. Члени цієї спільноти в останні роки опікувалися Б.Климчаком, який був їхнім одновірцем.

 Богдан Климчак

Богдан Климчак народився 22 липня 1937 року в селі Себечів на Львівщині. Уперше за грати потрапив у 20 років —наступного дня після закінчення навчання у Магаданському гірничому технікумі (на Далекому Сході відбувала заслання вся його родина).

Вдруге його засудили 18 червня 1979-го – до 15 років таборів суворого режиму і п'яти років заслання. У звинуваченні зазначалося: "Проводив антирадянську агітацію і пропаганду, зрадив батьківщину".

Загалом Богдан Климчак відбув за гратами 17 років і 40 днів. Крім цього, ще вісім років — на спецпоселенні. У числі його співв'язнів були, зокрема, ідеолог ОУН Петро Дужий, Герой України Степан Хмара, відомий російський демократ Сергій Ковальов. Під час ув'язнення у Мордовії у сусідній з ним "зоні" карався Василь Стус.

І лише у 1990-му постановою пленуму Верховного Суду УРСР засудження Климчака за політичними статтями визнали безпідставним, а його дії перекваліфікували у незаконний перехід кордону без антирадянської мети, за який передбачено три роки позбавлення волі.

Отримавши свободу, пан Богдан демонстративно відмовився від радянського паспорта. А коли в прокуратурі йому запропонували подати заяву на реабілітацію, не зробив цього, пояснивши відмову так: "Я не хочу отримувати подачку з рук тих, хто мене позбавляв волі за мою любов до України".

Не шанував він і сучасну політичну еліту, а нинішні націоналістичні партії України називав "колаборантами злочинної влади". У 1999 році Богдан Климчак вийшов із Товариства політв'язнів та репресованих — саме через співпрацю з владою.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.