У Галичі відкрили виставку церковних стародруків XVII-XX ст.

6 червня в картинній галереї Національного заповідника "Давній Галич" (м. Галич Івано-Франківської обл.) відкрили виставку "Галицькі церковні стародруки XVII-XX ст.", яка триватиме до 7 липня.

Про це повідомляє газета "День".

Експозиція була створена за результатами роботи пошуково-релігієзнавчого експедиційного загону працівників науково-освітнього відділу та відділу фондів Національного заповідника "Давній Галич". Цю подію організатори приурочують одразу до двох дат – 1120 років від часу першої письмової згадки про Галич та 715 років з утворення Галицької митрополії.

 

Основу експозиції становлять церковно-богослужбові книги, ілюстровані ренесансними та бароковими гравюрами, авторства знаменитих майстрів-граверистів – монаха Іллі, монаха Дорофея, Василя Ушакевича, Єфстафія Завадовського, Йосифа та Адама Гочемських.

Серед них варто виділити найбільш важливі – Апостол 1639 року, Євангеліє 1644 року (видання Михайла Сльозки), Євангелії видавництва Львівського братства 1670, 1690 років та Почаївської лаври 1780 року. Також у колекції наявні цінні видання Києво-Печерської лаври, Унівської лаври і Перемишльської катедри.

 

"Ідея створити таку виставку виникла ще два роки тому під час експедиції храмами Галицького району. Тоді один зі священиків, о. Василь Заверач, передав на зберігання до заповідника два стародруки – Євангеліє 1670 р. і Євангеліє 1780 р. При детальному вивченні сакральних предметів на сторінках було виявлено дарчі написи початку XVIII і першої третини ХІХ ст. відповідно. При тому перший напис, як і сама книга стосувалися церкви, котра вже не існує (Св. Богоявлення в Галичі на Залукві)", – розповідає кандидат історичних наук, завідувач науково-освітнього відділу Національного заповідника "Давній Галич" Андрій Стасюк.

 

Виставка буде цікава кожному, хто є небайдужим до минувшини, адже саме тут можна у прямому сенсі доторкнутися до живої історії. Відвідувачі матимуть змогу оглянути сакральні богослужбові книги XVII – XX ст., котрі, ймовірно, походять із його сільської чи міської церкви і відчути таким чином той важливий зв'язок із минулим, без якого не можливе майбутнє. 

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.