На Запоріжчині вшанують Героя Базара

У Приморському районі Запорізької області відбулося виїзне засідання обласної редакційної групи «Місця пам’яті Української революції 1917-1921 років», учасники якого говорили про увічнення пам’яті учасника Другого зимового походу, борця за волю України Савелія Хрустяка.

Про це повідомляє Департамент інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Запорізької ОДА.

 Фото ілюстративне, Запорізька ОДА

Заступник директора Департаменту Олександр Зубченко наголосив, що Уряд поставив завдання віднайти об’єкти, що пов’язані із першими національно-визвольними змаганнями, та гідно вшанувати діячів Української революції.

Завдяки праці істориків останніми роками вдалося повернути імена 360 учасників другого зимового походу армії Української Народної Республіки, яких розстріляли більшовики поблизу містечка Базар на Житомирщині.

Серед них – четверо уродженців Запоріжчини, зокрема, Савелій Курмич Хрустяк (за іншими джерелами – Прусняк), що народився 5 грудня 1895 року в с. Юріївка колишньої Романівської волості Бердянського повіту Таврійської губернії.

З дитинства він працював на землі, можливо, закінчив кілька класів церковно-приходської школи. У 1919 році Савелій вступив до армії Української Народної Республіки, воював проти більшовиків та денікінців на Правобережній України, був інтернований у польському таборі для військовополонених.

Із початком другого зимового походу служив в обозі 1-ї бригади 4-ї Київської дивізії. Після розгрому українських підрозділів Савелій Хрустяк потрапив до полону і 22 листопада 1921 року був розстріляний згідно вироку чекістського "трибуналу", яким керував Григорій Котовський. Разом з іншими героями битви під Базаром Савелія Хрустяка посмертно реабілітували у квітні 1998 року.

Пам’ятну дошку на честь українського солдата Савелія Хрустяка встановлять на фасаді Юріївської школи до Дня Збройних Сил України.

Нагадуємо, що на початку липня на могилі хорунжого Армії УНР у Волинській області освятили пам'ятник.

Томаш Ґарріґ Масарик: Президент-визволитель

В аудиторії празького університету шуміли студенти. Молоді люди відмовлялися спілкуватися зі своїм викладачем – професором філософії Томашем Масариком. Викладач писав крейдою на дошці свої звернення, однак у відповідь чув лише свист студентів, які таким чином бойкотували його лекцію. На дітей Масарика нападали дорогою до школи, а дружина Шарлотта стала ціллю насмішок та презирства. Сам Масарик отримав ярлик «зрадника» та «єврейського агента». На дворі був 1900 рік і в Празі вирувала антисемітська «Гілснеріада». Протягом наступних двадцяти років Томаш Масарик зі «зрадника» перетворився на «батька нації» та «президента визволителя».

Кава і «Велика депресія»

Навряд чи бідні й голодні люди потребували насамперед кави, але на чашку вони бодай могли сподіватися. Відстоявши довжелезну чергу на доброчинну кухню, людина «отримувала миску кукурудзяної каші, часто без молока й цукру, і кухоль кави». Сільські жителі, втративши свої ферми, ставили на узбіччях намети і трималися на «квасолі і чорній каві». Дороті Дей згадувала, як чоловіки приходили до благодійних пунктів католицького робітничого руху "по одяг, черевики, шкарпетки чи плащ": "Коли у нас нічого не залишалося, ми казали: "Посидьте, випийте кави. Візьміть сендвіч". Кави ми варили дедалі більше".

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка