Каральна психіатрія проти вільнодумства: виставка у Музеї шістдесятництва

У Музеї шістдесятництва діє тематична виставка «Каральна психіатрія: погляд з України», де можна ознайомитись з матеріалами, які розповідають про історію застосування каральної психіатрії в Україні. В радянські часи каральна психіатрія використовувалась для знешкодження осіб, яких влада вважала суспільно небезпечними.

Про це повідомляє Український інститут національної пам’яті.

 Експозиція виставки

Фото: УІНП

Експонати виставки охоплюють значний період, від XVIII століття до нашого часу. У 1920-1930 ті роки минулого століття божевілля використовувалися для уникнення пильної уваги ЧК та "розстрільних" статей. Таким чином вдалося уникнути репресій і перебратися за кордон поетові Тодосю Осьмачці, пацієнтами "жовтих будинків" були Володимир Сосюра та Андрій Головко.

Зовсім іншими стали функції "спецзакладів" у 1960-1980-х роках, коли психіатрію почали використовувати для боротьби з інакодумцями, застосовуючи нейролептики та інші препарати для зміни свідомості.

У спогадах дисидентів зустрічаємо, що найбільше вони боялися не ув’язнення у таборі, в’язниці чи заслання, а визнання неосудним і закриття у спецпсихлікарні МВД СРСР.

Якщо з місця позбавлення волі можна було повернутись після відбуття терміну ув’язнення, то час перебування у психіатричній клініці фактично не було визначено. Через спецпсихікарні МВД СРСР пройшли генерал Петро Григоренко, Леонід Плющ, Зеновій Красівський, Йосип Тереля, Микола Плахотнюк, Анатолій Лупиніс, Василь Рубан, Ганна Михайленко та низка інших дисидентів.

Крім реального запроторення до "психушок" КГБ широко використовувала як засіб тиску на інакодумців шантаж і погрози застосувати каральну психіатрію, короткотермінове утримання в "спецзакладах". Через таке пройшли Василь Стус, Василь Овсієнко, Іван Сокульський. Юрій Вівдаш та інші.

На виставці представлено багато документів. Зокрема, "Акт № 52/с судово-психіатричної експертизи на випробовуваного Плахотнюка Миколу Григоровича", де читаємо:

"Психическое состояние: испытуемый во время беседы держится подчеркнуто свободно, с чувством собственного достоинства. В категорической форме отказывается вести беседу на русском языке, заявляя при этом, что передать свои мысли и переживания он может только на украинском языке, поэтому настаивает на присутствии на беседе переводчика. (…)

При беседе по поводу предъявленного обвинения становится злобным и раздражительным, говорил, что боролся и будет бороться с несправедливостью и неправильным отношением государства к Украине, неоднократно повторял, что Украина должна быть свободна, что руссификация ее не допустима". Сам Микола Плахотнюк відбув у психіатричних лікарнях 12 років.

  Експозиція виставки

Фото: УІНП

Примусове лікування завдавало серйозної шкоди здоров’ю людини. У 1976 р. після дозволу емігрувати з СРСР до Франції дисидент Леонід Плющ написав автобіографічну книгу "На карнавалі історії", де детально описав своє "лікування" у Дніпропетровську:

"Нейролептики та щоденні сцени притуплювали мене інтелектуально, морально й емоційно. Лікування і режим в психушці, як я побачив на власному прикладі, призначені відразу зламати людину і знищити її волю до опору. (…)

Хоч я намагався випльовувати таблетки, вони вбивали моє бажання читати, або думати, і я швидко тратив зацікавлення політичними справами, потім науковими, а тодій дружиною та дітьми. Пам’ять моя різко послабла, і моя мова стала коротка й уривчаста. (..)

У голові лишилися тільки думки про куріння і хабарі санітарам за додатковий вихід до вбиральні. Я навіть не хотів побачень, яких раніше так нетерпляче чекав… Побачення з дітьми були особливо болючі: доводилося штучно всміхатися і намагатися жартувати.

Я все більше боявся, що моя деґрадація невигойна і що я допоможу своїм катам тим, що збожеволію. Почуття безвихідності, необмежености перебування в цьому пеклі спонукало багатьох здорових в’язнів думати про самогубство. Я теж тратив волю до життя. Тримався я тільки самозаклинанням: не розлютитися, не забути, не піддатися!".

Лікування галоперидолом, який пригнічує розумову діяльність, - улюблений метод радянської "психіатрії"

Фото: УІНП

 

Окремий стенд виставки присвячений долі одного із засновників української Гельсінької Групи, генерала Петра Григоренка, який так само став жертвою каральної психіатрії.

Лише незалежна психіатрична експертиза, яку провів Семен Глузман, не дозволила подальше його утримання в психіатричній установі, хоча сам Глузман після цього потрапив "на олівець" КГБ і невдовзі теж був заарештований і засуджений за правозахисну діяльність.

Також на виставці є свідчення про те, як каральна психіатрія застосовується в наш час, зокрема в окупованому Криму до українських політв’язнів.

Крім стендів на виставці представлені інсталяції, які передають дух каральної психіатрії, демонструються шприци та ліки, якими намагалися "перевиховувати" незгодних.

Виставка "Каральна психіатрія: погляд з України" діятиме в Музеї шістдесятництва до 28 січня.

«Чорна неділя» села Клюськ. Без білих плям

Велика трагічна історія України часів Другої світової війни складається з маленьких трагедій сіл, селищ, містечок. Без втрати невинних людських життів на території Волині не обійшлось в жодному з населених пунктів. Не оминула трагедія і невеличке мальовниче село Клюськ, розташоване в 20-ти кілометрах від Ковеля.

Легенда про «Оржівську операцію»: як Внутрішні війська НКВД випадково вбили «Клима Савура»

Читаючи документи, складається враження, що Оржівська операція за масштабами була чимось подібним до «битви за Берлін». Очевидно, чекістам не хотілося в «переможному угарі» відставати від Червоної армії і банальну випадкову ліквідацію «Савура» розцяцькували, як масштабну операцію із задіянням особисто вищого командування держбезпеки УРСР.

Микола Глущенко. «Художник» за фахом і оперативним псевдонімом розвідки

17 вересня відзначається 120-річчя від дня народження художника Миколи Глущенка. Його життя було сповнене багатьох феєричних подій, несподіваних драматичних поворотів долі і численних загадок. Окремі епізоди з його біографії породили низку легенд, які й досі бентежать уяву численних поціновувачів, мистецтвознавців, кінематографістів, письменників. Розсекречені, досі невідомі документи із Галузевого державного архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу розставити певні акценти у всьому цьому і пролити світло на утаємничені сторінки життя митця.

Лем. Життя не з цієї землі

«Лем. Життя не з цієї землі» — це не лише біографія Станіслава Лема, а й драматична й чесна розповідь про складну історію Центрально-Східної Європи, у якій одне з чільних місць посідає Львів першої половини ХХ століття.