Каральна психіатрія проти вільнодумства: виставка у Музеї шістдесятництва

У Музеї шістдесятництва діє тематична виставка «Каральна психіатрія: погляд з України», де можна ознайомитись з матеріалами, які розповідають про історію застосування каральної психіатрії в Україні. В радянські часи каральна психіатрія використовувалась для знешкодження осіб, яких влада вважала суспільно небезпечними.

Про це повідомляє Український інститут національної пам’яті.

 Експозиція виставки

Фото: УІНП

Експонати виставки охоплюють значний період, від XVIII століття до нашого часу. У 1920-1930 ті роки минулого століття божевілля використовувалися для уникнення пильної уваги ЧК та "розстрільних" статей. Таким чином вдалося уникнути репресій і перебратися за кордон поетові Тодосю Осьмачці, пацієнтами "жовтих будинків" були Володимир Сосюра та Андрій Головко.

Зовсім іншими стали функції "спецзакладів" у 1960-1980-х роках, коли психіатрію почали використовувати для боротьби з інакодумцями, застосовуючи нейролептики та інші препарати для зміни свідомості.

У спогадах дисидентів зустрічаємо, що найбільше вони боялися не ув’язнення у таборі, в’язниці чи заслання, а визнання неосудним і закриття у спецпсихлікарні МВД СРСР.

Якщо з місця позбавлення волі можна було повернутись після відбуття терміну ув’язнення, то час перебування у психіатричній клініці фактично не було визначено. Через спецпсихікарні МВД СРСР пройшли генерал Петро Григоренко, Леонід Плющ, Зеновій Красівський, Йосип Тереля, Микола Плахотнюк, Анатолій Лупиніс, Василь Рубан, Ганна Михайленко та низка інших дисидентів.

Крім реального запроторення до "психушок" КГБ широко використовувала як засіб тиску на інакодумців шантаж і погрози застосувати каральну психіатрію, короткотермінове утримання в "спецзакладах". Через таке пройшли Василь Стус, Василь Овсієнко, Іван Сокульський. Юрій Вівдаш та інші.

На виставці представлено багато документів. Зокрема, "Акт № 52/с судово-психіатричної експертизи на випробовуваного Плахотнюка Миколу Григоровича", де читаємо:

"Психическое состояние: испытуемый во время беседы держится подчеркнуто свободно, с чувством собственного достоинства. В категорической форме отказывается вести беседу на русском языке, заявляя при этом, что передать свои мысли и переживания он может только на украинском языке, поэтому настаивает на присутствии на беседе переводчика. (…)

При беседе по поводу предъявленного обвинения становится злобным и раздражительным, говорил, что боролся и будет бороться с несправедливостью и неправильным отношением государства к Украине, неоднократно повторял, что Украина должна быть свободна, что руссификация ее не допустима". Сам Микола Плахотнюк відбув у психіатричних лікарнях 12 років.

  Експозиція виставки

Фото: УІНП

Примусове лікування завдавало серйозної шкоди здоров’ю людини. У 1976 р. після дозволу емігрувати з СРСР до Франції дисидент Леонід Плющ написав автобіографічну книгу "На карнавалі історії", де детально описав своє "лікування" у Дніпропетровську:

"Нейролептики та щоденні сцени притуплювали мене інтелектуально, морально й емоційно. Лікування і режим в психушці, як я побачив на власному прикладі, призначені відразу зламати людину і знищити її волю до опору. (…)

Хоч я намагався випльовувати таблетки, вони вбивали моє бажання читати, або думати, і я швидко тратив зацікавлення політичними справами, потім науковими, а тодій дружиною та дітьми. Пам’ять моя різко послабла, і моя мова стала коротка й уривчаста. (..)

У голові лишилися тільки думки про куріння і хабарі санітарам за додатковий вихід до вбиральні. Я навіть не хотів побачень, яких раніше так нетерпляче чекав… Побачення з дітьми були особливо болючі: доводилося штучно всміхатися і намагатися жартувати.

Я все більше боявся, що моя деґрадація невигойна і що я допоможу своїм катам тим, що збожеволію. Почуття безвихідності, необмежености перебування в цьому пеклі спонукало багатьох здорових в’язнів думати про самогубство. Я теж тратив волю до життя. Тримався я тільки самозаклинанням: не розлютитися, не забути, не піддатися!".

Лікування галоперидолом, який пригнічує розумову діяльність, - улюблений метод радянської "психіатрії"

Фото: УІНП

 

Окремий стенд виставки присвячений долі одного із засновників української Гельсінької Групи, генерала Петра Григоренка, який так само став жертвою каральної психіатрії.

Лише незалежна психіатрична експертиза, яку провів Семен Глузман, не дозволила подальше його утримання в психіатричній установі, хоча сам Глузман після цього потрапив "на олівець" КГБ і невдовзі теж був заарештований і засуджений за правозахисну діяльність.

Також на виставці є свідчення про те, як каральна психіатрія застосовується в наш час, зокрема в окупованому Криму до українських політв’язнів.

Крім стендів на виставці представлені інсталяції, які передають дух каральної психіатрії, демонструються шприци та ліки, якими намагалися "перевиховувати" незгодних.

Виставка "Каральна психіатрія: погляд з України" діятиме в Музеї шістдесятництва до 28 січня.

Голодомор в історичній пам’яті української молоді: на прикладі студентів ЗВО м. Дніпро

Голодомор в українську етнічну, національну історичну пам'ять активно почав входити вже з кінця 1980-х рр. Але цей процес, насамперед, торкався і дієво впливав на формування світоглядних настанов порівняно незначної кількості населення України. Передусім людей, які і так мали виразну національну орієнтацію. Значення Голодомору як символу, певного світоглядного «лакмусового папірця» посилюється в умовах фактичної російсько-української війни. Тому питання про ступінь поінформованості щодо даної історичної події, сприйняття (або не сприйняття) її як геноциду і спільної об’єднавчої вісі української історії, мають вагому значимість і актуальність.

Свята Маргарита Шотландська. Англійська Троянда з українським корінням

Вона народилася і жила у часи Середньовіччя. Завдяки їй русинська (українська) кров і сьогодні тече у венах представників аристократичних, монарших родів Великої Британії, поєднавши собою англосакську династію та рід київського князя Ярослава Мудрого.

Геноцид поза цифрами: фальсифікація інформації про Голодомор

Пильна увага українського суспільства прикута до неприємної ситуації навколо Національного музею Голодомору-геноциду. Теперішнє керівництво однієї з найважливіших інституцій національної пам’яті вдалося до фальсифікацій та дискредитації тематики Голодомору, що найбільш промовисто виявилося у виданій восени 2021 Музеєм книзі «Геноцид українців 1932-1933 за матеріалами досудових розслідувань". Текст книги ставить під сумнів ще й фаховість підписантів розміщених там експертиз та їхню здатність до наукового аналізу. Наразі наукова спільнота й громадськість продовжують бити на сполох, звертаючи увагу суспільства та влади на серйозну проблему.

Коротка історія шкільного харчування в Україні: від УРСР до сьогодення

Щороку у вересні батьки вкотре ведуть своїх дітей до школи: хтось, очікуючи на урочисту лінійку, у святковому одязі, а хтось – у буденних джинсах. Не секрет, що шкільна система освіти нині не відповідає потребам часу, і її всіляко намагаються реформувати. Тому в одних школах – віршики та квіточки, а в інших – жодних урочистостей. Як відомо, окрім отримання знань, участі в розвагах, набуття навиків соціалізації та стресостійкості, учні, щодня перебуваючи в освітньому просторі навчального закладу, також вживають їжу. Але мало хто знає історію становлення системи шкільного харчування в Україні, що та як смакувало українським школярам у минулому й смакує сьогодні.