Польща планує створити в Україні нові цвинтарі

Віцеголова польського Інституту національної пам’яті Кшиштоф Шваґжик заявив про сподівання Польщі отримати згоду від України на спорудження кладовищ, де можна буде поховати віднайдені останки поляків

Про це повідомляє "Європейська правда" з посиланням на "Польське радіо".

27 вересня Україна надала Польщі формальну згоду на проведення пошуково-ексгумаційних робіт.  

 

Шваґжик, директор Бюро пошуків та ідентифікації Інституту національної пам'яті, заявив, що до відповідних установ в Україні подано документи, щоб отримати дозвіл на проведення пошукових робіт.

Як він додав, наразі польська сторона клопочеться про дозвіл на відкриття робіт у кільканадцяти місцях, де спочивають поляки, що полягли або були вбиті у період польсько-більшовицької війни, 1939 року та 1943-44 років на Волині. 

За словами Шваґжика, обсяг пошукових робіт – величезний, йдеться про "сотні, а можливо, тисячі місць", і цим завданням повинна займатися нова установа, яка повинна мати назву: "Інститут національної пам'яті у справах пошуків в Україні"

Він висловив надію, що Польща отримає від України також згоду на спорудження кладовищ, де можна буде гідно поховати віднайдені останки поляків.

Нагадаємо, у 2017 році польській стороні було тимчасово заборонено проведення нових пошукових робіт на українській території та встановлення пам'ятників та пам'ятних знаків без погодження із профільними українськими держустановами.Обов'язковою передумовою поновлення пошукових робіт польських науковців на території України стало відновлення українських місць пам'яті на території Польщі, що були пошкоджені вандалами.

У серпні 2019 року президенти України та Польщі Володимир Зеленський та Анджей Дуда домовилися про наступне:

- польська сторона отримує дозвіл на поновлення пошуково-ексгуманцізаційних робіт;

- польська сторона зобов'язується впорядкувати українські місця пам'яті на території Польщі;

- заплановано утворити фактично нову, двохсторонню групу істориків, що діятиме під патронатом президентів з метою спільного дослідження польсько-українського минулого;

- планується спорудити "на кордоні України та Польщі спільний меморіал примирення".

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».

Реакція киян на аварію Чорнобильської АЕС та її наслідки

Безпрецедентна техногенна катастрофа, що сталася в ніч на 26 квітня 1986 року на 4-му блоці ЧАЕС надала поштовх для «тектонічних» національних, соціальних та політичних процесів в українському суспільстві. Від початку, потенційна загроза життю та здоров’ю мешканців столичного мегаполісу викликала у них не просто стурбованість і невдоволення, а і, досить, нелояльні до влади закиди. Населення, активно реагувало на подію та її наслідки, а, особливо гостро, в травні того року.

Як українські націоналісти 1 травня святкували в рідному місті Путіна

Первинно 1 травня, як міжнародний день боротьби за права робітників, встановив ІІ Соціалістичний інтернаціонал у 1889 р. Усі українські партії початку XX століття вважали себе частиною соціалістичного руху. Включно із націоналістичною Українською Народною Партією (УНП), створеною М.Міхновським. До того, як російські комуністи та німецькі нацисти поставили «свято праці» на службу своїм ідеологіям, українські націоналісти виводили українців 1 травня на демонстрації, але виключно під синьо-жовтими прапорами. За право українських робітників на власну українську державу.

Чеський Нобель: Ярослав Сейферт

Телеведучий державного телебачення Чехословаччини, сидячи на невиразному блакитному тлі в студії, так само невиразно вичавив з себе повідомлення: «Сьогодні в Стокгольмі вручили Нобелівську премію з літератури також народному митцеві Ярославові Сейферту». Надворі був 1984 рік, і реверанс Нобелівського комітету в бік письменника соціалістичної Чехословаччини був для пізньо-тоталітарного режиму радше проблемою, ніж визнанням