Семеро сміливих. Відомі імена претендентів на посаду головного архівіста країни

Список кандидатів, допучених до участі у конкурсі на посаду голови Державної архівної служби України, був оприлюднений в мережі

Документ з'явився на сайті Національного агентства України з питань державної служби.

 

15 жовтня відбулося тестування з іноземної мови. З тих, хто подавав заяви, його змогли пройти семеро людей, які і стали офіційними претендентами на місце головного архівіста країни:

- Анатолій Хромов - заступник директора Галузевого державного архіву Служби безпеки України

- Владислав Берковський - директор Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г.С. Пшеничного;

- Ігор Розкладай - головний експерт з медійного права ГО "Центр демократії та верховенства права", головний експерт групи Медіа реформа коаліції РПР;

- Лариса Левченко - директор Державного архіву Миколаївської області;

- Іван Кісіль - т.в.о. голови Державної архівної служби України;

а також Олена Шкулета та Роман Сарамага, відомостей про актуальний рід занять яких знайти не вдалося.

Конкурс почався 25 вересня, заяви можна було подавати до 10 жовтня. 

Нагадаємо, Кабінет міністрів на засіданні 25 вересня звільнив із посади попередню голову Державної архівної служби України – Тетяну Баранову.

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.