До конкурсу на голову УІНП допущено вісім претендентів

Після складання тесту з іноземної мови було "відсіяно" частину кандидатів на посаду голови Українського інституту національної пам’яті.

Список тих, хто був допущений до конкурсу, з'явився на сайті НАДС.

 

З сімнадцяти зареєстрованих кандидатів вибули (не склали тест або не прийшли на нього) дев'ятеро - отже, до конкурсу допущено восьмеро.

Список виглядає наступним чином:

1. Руденко Сергій Борисович. Кандидат культурології. Фахівець з музейної справи. Доцент Київського Національного університету культури та мистецтв.

2. Решетченко Дмитро Володимирович. Кандидат історичних наук. До березня 2019 року - начальник відділу Центрального державного архіву зарубіжної україніки.

3. Шамайда Тарас Анатолійович. Громадський діяч. Згідно декларації - співробітник Управління справами Апарату Верховної Ради України. Автор "Історичної правди".

4. Яблонський Василь Миколайович. Кандидат історичних наук. Доцент Національного університету "Києво-Могилянська академія". Перший заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень. 

5. Жижиян Петро Миколайович. Редактор сайту "Сегодня".

6. Саченко Євгеній Олександрович. Директор Великорацької загальноосвітньої школи Радомишльської міської ради Житомирської області.

Примітка. Поширена раніше інформація про старшого майстра лісу, який братиме участь у конкурсі, не відповідає дійсності. Помилка виникла через те, що у відповіді на запит, яку "Історична правда" отримала від НАДС, прізвище претендента було вказано з помилкою - "Савченко". У електронній базі декларацій є лише одна людина на ім'я Савченко Євгеній Олександрович - і вона працювала в ДП "Київське лісове господартво". 

7. Джердж Сергій Федорович. Кандидат політичних наук. Голова Української республіканської партії. Голова Громадської ліги "Україна — НАТО".

8. Дробович Антон Едуардович. Кандидат філософських наук. Керівник освітніх програм Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр". Доцент Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Експерт з питань культури і освіти Інституту суспільно-економічних досліджень.

Іван Дзюба: високий інтелектуал з донецьких степів

Він був інтелектуальним лідером і прапором шістдесятницького руху. Його найвідоміша книга "Інтернаціоналізм чи русифікація?" вийшла багатьма мовами. Але, опинившись за ґратами написав покаянну заяву і йому дозволили жити на волі за умови, що він стане оспівувати "літератури народів СРСР". Трагічна доля людини культури.

Ніжин. Серпневі дні 1918-го

Влітку 1918 року на українсько-російському кордоні було неспокійно. На різних ділянках виникали локальні сутички. Більшовики намагались підривати Українську державу зсередини. У Чернігівській губернії одним із більшовицьких осередків стало село Жуківка

"У Москві все ретельніше готуються до війни": листи до шведської королеви Христини

Одним з найцікавіших періодів в історії України є, безумовно, 1649-1659 роки. Період Визвольної революції і війн з Річчю Посполитою та Московським царством. Діяльність гетьманів Богдана Хмельницького та Івана Виговського. Основні матеріали з історії цієї Доби зберігаються за кордоном, тому що Чигирин, Батурин і Глухів - козацькі столиці палали у вогні. Було б логічним шукати важливі документи у польських архівах.
Але там їх знайти неможливо, тому що шведська армія вивезла майже весь архів, давні видання і колекції до Швеції під час польсько-шведської війни у 1650-х роках - так званого "Потопу". Навіть оригінальні документи короля Владислава ІV досі зберігаються у Швеції

П'ять українських історій про пандемію "іспанки"

Іспанку просто не фіксували у документах. Дані про кількість хворих та померлих часто не збирали. Тим паче, що паралельно тривала пандемія холери. А специфічно в Україні – епідемія тифу. Холера і тиф були знайомі українським лікарям. А перед симптомами нібито застуди, яка за кілька днів вбивала людей, виявились безпорадними. Кількість жертв іспанки в Україні ми не знаємо. Можемо навести лише кілька історій про перебіг хвороби. Але, можемо точно стверджувати, що іспанка разом з іншими епідеміями руйнувала українську державність не менше, а, може, навіть, і більше від недолугих політичних кроків.