Спецпроект

Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» ініціює перейменування станції метро «Дорогожичі» на «Бабин Яр»

Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» ініціює перейменування станції Сирецько-Печерської лінії метрополітену «Дорогожичі» на станцію «Бабин Яр». З такою пропозицією вже подано звернення на ім’я Київського міського голови Віталія Кличка.

Фінансування усіх витрат, пов'язаних із процесом перейменування, буде здійснене Благодійним фондом, йдеться у повідомленні на сайті Меморіального центру.

 
Фотоколаж: Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр"

"Така ініціатива пов'язана із тим, що станція метро "Дорогожичі" розташована безпосередньо на історичній території урочища Бабин Яр – місця пам'яті, де у 1941-1943 рр. відбулася одна з найбільших трагедій Голокосту.

Щороку це місце відвідують десятки тисяч людей, у тому числі й з усього світу. Крім того, у майбутньому на території Бабиного Яру буде збудовано Меморіальний центр, що включатиме музейну, освітню, науково-дослідну частини, а також, власне, і сам меморіал.

Таким чином, перейменування станції метро спростить навігацію у місті для всіх, хто прагне відвідати це місце пам'яті, дізнатися більше про трагедію Бабиного Яру або вшанувати невинно вбитих, допоможе розкрити унікальність усієї місцевості та поширити знання про події, які тут відбулись" - йдеться у повідомленні.

"Бабин Яр є місцем злочину двох тоталітарних систем. Одна знищила у цьому місці тисячі невинних людей, а друга намагалася приховувати правду про ці події", – зауважив Максим Яковер, генеральний директор Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр".

"Перетворення місця забуття в місце пам'яті – це наш обов'язок перед Києвом, перед усім світом і перед наступними поколіннями. Переконаний, що перейменування станції метро "Дорогожичі" на "Бабин Яр" сприятиме переосмисленню киянами цієї місцевості", – додав Макс Яковер.

Країна Газарія. Коли Чорне море було італійським

Найдавнішою європейською картою, дату виготовлення якої ми знаємо достеменно, вважають портолан П'єтро Весконті 1311 року. І на ньому, разом з рідною для картографа Італією, зображена й Україна – точніше північне узбережжя Чорного моря із Кримом.

"Бруд війни. Солдати на полі бою у Другій світовій". Уривок із книжки Мері Луїзи Робертс

Американська історикиня Мері Луїза Робертс пропонує інший погляд на Другу світову, зосереджуючись не на описі стратегій і битв, а на "соматичній історії" фронту — історії людського тіла. На основі мемуарів та свідчень учасників боїв у Нормандії, Апеннінах та Арденнах вона простежила, як тіло солдата водночас ставало і головним інструментом війни, і її найвразливішою жертвою.

Кіндрат Полуведько. Арешт у Харкові як відлуння гучного вбивства у Роттердамі

Після кількох бесід із чекістами Афанасій Іващенко став агентом на псевдо "Вчитель" і погодився ввести свого "товариша по партії" Павла Полуведька в коло керівних діячів закордонного центру УПСР у Празі. Для виведення за кордон їм придумали відповідну "легенду". Оскільки слідство за справою Кіндрата Полуведька завершилося і йому "світило" так само 5 років заслання у віддалених регіонах срср, перед друзями й колегами наочно продемонстрували сцену його відправлення до місця відбування покарання.

Пужники. У пошуках правди

Села Пужники, що на Тернопільщині, ви не знайдете на карті України. І проблема не в тому, що топографи забули про нього, чи воно занадто маленьке, щоб бути нанесеним. Його більше не існує, як і багато сіл, що зникли під час та після Другої світової війни. Однак минулого року село знову "з'явилося", щоправда, на шпальтах польських та українських видань. Що сталося у Пужниках у 1945-му? Який стосунок мають до цього УПА, "істрєбітєльні батальйони" та НКВД? Та, зрештою, коли воно перестало існувати?