На Львівщині відкрили меморіал одній з найвдалішій військовій операції УГА. ФОТО

26 лютого, у с. Вовчухи (Городоцький район) офіційно відкрили та освятили меморіал «Героям Вовчухівської офензиви». Саме наступальна Вовчухівська операція у лютому 1919 року стала однією з найуспішніших в історії Української галицької армії.

Про це повідомляє видання "Діло".

 
Фото: Юра Мартинович/Діло

Подія об'єднала сотні людей: місцевих жителів, військових, волонтерів, представників влади, духовенства та інтелігенції. Меморіал зведений у вигляді українського герба – тризуба. Всередині нього двоє військових. Посередині надпис: "Героям Вовчухівської офензиви. Від вдячних нащадків".

 
Фото: Юра Мартинович/Діло

Меморіал звели у рамках програми "Охорона і збереження культурної спадщини Львівської області на 2018-2020 роки".

 
Фото: Юра Мартинович/Діло

Зведення пам'ятника стало довгоочікуваною подією для місцевої громади, оскільки вже багато років йшла мова про зведення такого меморіалу.

Він має символічне значення для кожного українця, адже засвідчує, що сто років тому українці, як і сьогодні, відстоювали, так і відстоюють свою незалежну українську державу.

 
Фото: Юра Мартинович/Діло


ДОВІДКА. Вовчухівська операція
(Вовчухівська офензива) – наступальна воєнна операція Української Галицької армії в лютому 1919 року під час польсько-української війни (1918–1919).

Вовчухівська операція розпочалась 16 лютого 1919 року обстрілом польських передових позицій по лінії Судова Вишня – Городок і у Львові. 19 лютого 1919 року армійські групи "Ширець", "Рудки", Яворівська група перейшли в наступ під Бондарівкою, Малим Любінем, Дубовою Долиною і Вовчухами.

Долаючи запеклий опір противника, сотні Львівської бригади Альфреда Бізанца та Перший Корпус УГА вийшли впритул до залізниці Львів–Перемишль.

Яворівська група 1-го корпусу натиском з півночі зруйнувала залізничну колію біля села Заріччя, західніше Судової Вишні. Янівська група захопила село Гартфельд. Частини 2 корпусу полковника Тарнавського зайняли Збоїська, дійшли до Лисинич, оточили Богданівку західніше Львова.

Оперуючи на лініях Львів-Стрий та Львів-Самбір, панцерний потяг "Ч. 2" виявився у смузі найактивніших бойових дій. Він часто підтримував бойові акції українських військ.

Галицькі артилерійські батареї з Винників, Дублян, Лисиничів безперервно обстрілювали ворожі позиції. З виходом 18 лютого війська силами 3 і 1-го корпусів на залізницю, перервався залізничний і телефонний зв'язок поляків між Львовом і Перемишлем; частини Львівського гарнізону і польське населення охопила паніка.

Польське командування кинуло на оборону Львова групу генерала Вацлава Івашкевича числом до 5000. В район боїв прибула група полковника Генріха Мінкевича – понад 5000 вояків.

Отримавши значне підкріплення, вечором 19 лютого поляки почали контрнаступ. Ударом з Городка вздовж залізничної колії на захід вони відбили Вовчухи і Бар; контратакували з Судової Вишні і зайняли Довгомостиську.

20 лютого, розвиваючи успіх, вони завдали удару з Вовчухів на Долиняни і Добряни. Але бригади Станіміра і О.Івановича зупинили і відкинули їх. 21-23 лютого частини Третього корпусу відбили атаки поляків і закріпились на лінії Довгомостиська–Милятин–Бар, Вовчухи-Долиняни, Стаділки–Угерці.

Героями українського контрнаступу під Вовчухами, були Курінь смерті УСС під командою поручника О. Івановича й Окремий Гуцульський Пробоєвий курінь поручника Гриця Голинського.

Вояки УГА тоді полонили 350 польських вояків, 22 кулемети, 6 гармат, 2 міномети, польову лічницю з цілим улаштуванням і аптекою та багато іншого воєнного майна. Втрати Гуцульського куреня були: кільканадцять убитих і 76 ранених.

Начальний командувач Галицької Армії генерал –полковник Михайло Омелянович-Павленко писав:

"…Львів повністю взятий в кільце та обложений. Всі потуги поляків поблизу Вовчух закінчились безрезультатно. Питання здачі Львова визначається наявністю в місті харчових запасів".

Але втрутилась Антанта, а члени місії Бартелімі підступно провезли до Львова не тільки харчові запаси, але і набої та зброю. Як тільки ініціатива переходила до воїнів Галицької Армії, втручались міжнародні чинники та заставляли українців йти на припинення бойових дій та перемир'я. В цей час польські війська отримували перепочинок та підкріплення.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.