Історія одного пам'ятника УГА

У 2018 році ми у посольстві започаткували традицію щорічного вшанування 14 жовтня, у День захисника України, пам’яті полеглих українських воїнів біля пам’ятників, які розкидані по всій Чехії – від Ліберця до Брно. Більшість з цих пам’ятників були нами відреставровані протягом останніх років коштом Української держави.

Одним з них є унікальний пам'ятник воякам Армії УНР у місті Ліберець, створений за проектом відомого українського художника Василя Касіяна.

Надзвичайно емоційна скульптура зображує полеглого воїна, над тілом якого сумує жінка з двома дітьми. Пам'ятник постав у 1926 році на місці братської могили 27 померлих воїнів Гірської бригади Української Галицької Армії, які перебували у місцевих таборах для інтернованих.

Чехословацькі українці тоді зібрали гроші для того, щоб увічнити пам'ять своїх полеглих далеко від батьківщини побратимів. Детальніше про пам'ятник можна прочитати тут.

 
Пам'ятник у Ліберці, 1927 рік

 Після Другої світової війни чехословацька комуністична влада могили зрівняла із землею, пам'ятник зняла з постаменту, прибравши всю наявну інформацію про те, що він – український.

Вважалося, що втрачені й розміщені на пам'ятнику таблиці. На щастя комуністи не знищили саму скульптуру: всі ці роки, аж до 2018-го, місцеві мешканці були переконані, що це пам'ятник загиблим у Другій світовій війні.

Коли у 2018 році відбувалася реставрація, постало питання про відновлення таблиці і напису на ній. Оскільки фотографії первісного вигляду пам'ятника збереглися, після консультацій з Українським інститутом національної пам'яті ми вирішили на новій таблиці залишити оригінальний текст, лише доповнивши його чеськомовною версією, а також додавши таблицю з іменами похованих у цій землі 27 українських воїнів (за реалізацію цього проекту велика подяка належить скульпторці Марії Вамберській, керівниці українського товариства у м. Градец-Кралове Наталії Доценко, дослідникам Ганні Величко та Сергію Перепічці).

 
Відреставрований пам'ятник у Ліберці

Здавалося б, у цій історії можна було поставити крапку. Але тут почалося найцікавіше. Від дослідника Олега Курлюка ми отримали повідомлення про те, що, за неперевіреною інформацією, оригінальна таблиця з цього пам'ятника все ж таки збереглася й знаходиться у підвалах закинутого замку в містечку Долні Бржежани під Прагою.

Ми звичайно ж туди одразу поїхали, але з'ясувалося що попередні власники замку збанкрутували, а тому будівля виставлена на аукціон. Тимчасова адміністрація нічого про таку табличку не чула, пустити нас всередину поки триває процес аукціону не погоджувалася, проте пообіцяла, що коли все завершиться і якщо вони щось знайдуть, то повідомлять нам. Але особливих сподівань, чесно кажучи, у нас не було.

Тут треба зробити невеликий, але необхідний відступ. Замок в Долних Бржежанах насправді має досить цікаву історію. Саме в цьому будинку з 1941 року містилася резиденція Райнгарда Гейдріха – нацистського протектора Богемії і Моравії, тобто намісника Гітлера у Празі, і одночасно начальника Головного управління імперської безпеки (СД) нацистської Німеччини.

Звідси він виїхав на своєму автомобілі 27 травня 1942 року на аеродром і по дорозі був ліквідований учасниками чехословацького руху опору в ході проведеної ними відомої операції "Антропоїд".

Після Другої світової війни у замку знаходився науково-дослідний інститут металів, а потім, після Оксамитової революції у 1989 році, будинок прийшов у запустіння і перетворився на покинутий об'єкт. Кажуть, що у ньому досі зберігається купа різного металолому, а також різноманітні прилади, якими раніше вчені аналізували склад металу.

У 2019 році аукціон нарешті відбувся, об'єкт був придбаний за 39 млн. чеських крон (приблизно 1,7 млн. дол.). Очевидно, нові власники проводили якусь інвентаризацію того, що знаходиться всередині об'єкту, або ж почали готувати його до реконструкції.

Як би там не було, але кілька тижнів тому тимчасовий адміністратор будівлі пан Мілош Ленгер нам таки зателефонував і повідомив приголомшливу новину: таблиця знайшлася, якщо хочете, ми вам її віддамо. Звичайно хочемо і дуже вдячні за небайдужість!

Можете уявити наші відчуття, коли позавчора на подвір'ї посольства вивантажили 80-кілограмову бронзову таблицю. Потускла, запорошена, чимось варварськи надкусана зверху (не інакше як в соціалістичному інституті металу намагалися встановити, з чого українці робили свої таблиці), але для нас це справжній скарб.

 

До речі, ця таблиця, судячи з усього, була встановлена на пам'ятнику не в 1926 році, коли він був відкритий, а трохи пізніше, напевно десь аж в 1939 році (на таблиці вказана фірма, що виготовила таблицю, і місце її розташування, а саме німецька назва Ліберця - "Reichenberg". Це говорить про те, що це, очевидно, сталося вже після Мюнхенської змови у 1938 р. і окупації Судетів).

На оригінальних фотографіях видно, що у 1926 р. таблиць було три і всі вони були чорного кольору зі світлим текстом, тобто зовсім не такі, як та таблиця, яка знайшлася (хоча вони й мали ідентичний текст).

Пояснення ми знаходимо у люб'язно наданій нам Ганною Величко статті з львівської газети "Діло" за 1936 р. Виявляється, спочатку таблиці були зі скла, але вони потріскалися від морозу, у зв'язку з чим українці оголосили збір коштів для виготовлення нової, витривалішої таблиці, скоріше за все саме тієї, яка зараз і повернулися до нас крізь десятиліття.

Ось така майже детективна історія.

Дотримуючись традиції, сьогодні (14 жовтня – ред.) я знову вшанував пам'ять полеглих українських воїнів біля пам'ятника у Ліберці. Мене там, однак, не полишала думка, що знайдена таблиця мала б повернутися на своє місце.

На високий постамент, як це було спочатку, пам'ятник ми, очевидно, вже не поставимо (реставратори кажуть, що будь-які такі маніпуляції небезпечні для самої скульптури, виготовленої з крихкого бетону), але повернути до пам'ятника таблицю, можливо навіть й у тому вигляді, в якому вона дійшла до нас, було б цілком можливо.

Що ви думаєте з цього приводу? Буду вдячний за поради і пропозиції.

Юрій Луценко: "Груша", капуста Мішель та дзвінок Байдена

Однієї ночі на барикадах Груші з'явився Янукович. Ну, не зовсім Віктор Федорович, а артист Саша Пікалов, який в 95 кварталі грав його роль. Саша був у трохи веселому настрої і голий по пояс, з українським прапором фотографувався на барикаді з криками Бандугеть. Це був єдиний кварталівець, який тоді був на Майдані

Юрій Пальчуковський: Заява УНРади про відзначення 22 січня Дня Незалежності і Соборності України

Українська Національна Рада пропонує відзначати 22 січня на державному рівні як День Незалежності і Соборності України.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: табір, стара хатина та день відпочинку

Було щось гнітюче у цьому – знайти стару хатину в такому занедбаному стані. Я дуже розраховував побачити старі мітки та хатини неушкодженими. Усвідомлювати, що старі затишок і радість пішли звідси, було нестерпно розпачливо. Це ж основоположний вияв людської цивілізованості – дійшовши до таких місць, залишати по собі якнайбільше затишку тим, хто прийде після

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: косатки, сани, поні на власний дім

День лиха. Я зробив дурницю, дозволивши сьогодні спустити треті моторові сани. Це швидко виконали, поставивши їх на тверду кригу. Пізніше Кемпбелл повідомив, що один із матросів пірнув ногою під лід, проїжджаючи по сльотавому відтинку десь за 200 ярдів від корабля. Я не надав цьому великого значення, бо подумав, що він просто пробив наст.