Голова УІНП хоче у майбутньому мати повноваження розслідувати воєнні злочини

Дробович хоче розширити повноваження Інституту національної пам’яті.

Про це Антон Дробович розказав в інтерв'ю агентству "Інтерфакс-Україна".

Антон Дробович
Антон Дробович

"Мені здається, що є така необхідність. Але розширення повноважень передбачає збільшення кількості співробітників, поліпшення умов праці, відповідно, це потрібно доводити, бо держава і громадяни повинні розуміти, чому це робиться. Тут ми повинні заслужити цю довіру ще більше – і тоді, спираючись на цю довіру, просити про це", – заявив він.

Зокрема, Дробович зазначив, що Інститут може виконувати більше функцій, пов'язаних зі збереженням місць пам'яті, а також з формуванням освітнього контенту і змісту освіти.

"Повноваження з розслідування якихось старих злочинів. Наприклад, польський Інститут національної пам'яті має слідчі функції. Знову ж таки, я не бачу такої необхідності просто зараз, але якщо говорити про розширення, то ось куди можна рухатися", – додав Дробович.

Він пояснив, що в штаті польського Інституту нацпам'яті є люди, які мають право досудового слідства, і в деяких питаннях це може бути дуже корисно.

Окрім того, Дробович зазначив, що було б доцільно створити у відомстві окремий підрозділ, який займався б координацією всіх комісій з питань реабілітації.

"Є ще військові злочини, які зараз відбуваються на окупованих територіях Донбасу і Криму. Інститут уже частково документує ці речі, а також дуже багато документують громадські активісти.

Загалом УІНП міг би стати такою точкою збору, де були б архіви і бази даних не тільки про злочини, які фактично вже визнані злочинами, а й тих фактів, які можуть бути витлумачені в міжнародних юрисдикціях як системні та комплексні злочини Росії як країни-окупанта.

Ми могли б берегти пам'ять про цю війну, проводити базові розслідування або мати повноваження на слідчі дії", – підкреслив Дробович.

Голова відомства також додав: "І це не була б якась абстрактна пам'ять, а дуже конкретні речі, які мали б судову перспективу. Інститут міг би цим займатися, але не з тими обмеженими умовами в плані приміщення і штату, які ми маємо зараз. Але з відповідним розширенням штату ми могли б виконувати ці функції, оскільки маємо таку експертизу".

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.