Українські архіви влаштували віртуальну експозицію до 125-річчя українського танцюриста Василя Авраменка. ФОТО

Березень цьогоріч виявився врожайним на знаменні дати, які відзначають у культурному середовищі. І це ще один вагомий привід згадати про визначних та часом маловідомих широкому загалу постатях.

Про це повідомляє Державна архівна служба України.

Український артист, балетмейстер Василь Авраменко. Серія листівок накладом Школи Українських національних танців у Торонто. Не раніше 1926 р.
Український артист, балетмейстер Василь Авраменко. Серія листівок накладом Школи Українських національних танців у Торонто. Не раніше 1926 р.
Джерело: ЦДАВО України. Ф. 4465. Оп. 1. Спр. 359. Арк. 66

Наразі завдяки задокументованій інформації, зібраній архівістами Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України та Центрального державного архіву зарубіжної україністики, з'явилася змога простежити віхи життя та творчості Василя Авраменка – активного популяризатора українського автентичного танцювального мистецтва на північноамериканському континенті. Військовий революціонер-націоналіст, артист-балетмейстр, актор, кінорежисер і продюсер.

 
Українці вітають хлібом-сіллю діячів культури О. Кошиця і В. Авраменка у Вашингтоні на Великдень з нагоди їх виступу з концертом на честь 200-ліття з дня народження першого Президента Сполучених штатів Дж. Вашінгтона. Поштівка. 1 травня 1930 р.
Джерело: ЦДАВО України. Ф. 4465. Оп. 1. Спр. 359. Арк. 57

Прикро констатувати, але не надто щаслива доля змусила Василя Авраменка шукати порятунку за океаном. Якби не фіаско українських визвольних рухів на західних теренах України, він цілком успішно просував би свої творчі ідеї на Батьківщині.

Втім, немає лиха без добра. Завдяки феноменальній самобутності і водночас самодостатності, природному ентузіазму та невичерпній енергії Василя Авраменка наш народний танок став відомим на увесь світ.

 
Джерело: ЦДАЗУ, заг. бібл. ф., інв. № 2379

ДОВІДКА. Василь Авраменко (1895–1981) – патріот України та помітна постать в історії українського мистецтва XX століття.

Василь Авраменко, активний учасник Перших визвольних змагань, свою творчу кар'єру почав у театрі Миколи Садовського за порадою Симона Петлюри, а згодом, опинившись у Калішському таборі для інтернованих вояків УНР (Польща), зорганізував там у 1921 р. танцювальну школу, звідки власне і почався тріумф українського народного танцю в Європі, Америці та інших країнах світу.

Відроджуючи український народний танець, Василь Авраменко організовував інструкторські курси та школи українських національних танців спочатку у Західній Європі, а згодом у Канаді та США, куди він емігрував наприкінці 1925 р. і де виступав із концертними програмами.

Початком великого тріумфу стала Канадська національна виставка в Торонто (1926). Тоді колектив Василя Авраменка дав 12 восьмихвилинних виступів, за якими спостерігали 25 тис. осіб. Але вершиною його сценічного успіху можна вважати концерт у Метрополітен-опері в Нью-Йорку (1931), участь у якому взяли понад 500 танцюристів та 100 хористів. Це було гідне відзначення 10-ліття з дня заснування першої школи українського національного танцю в Каліші та 35-річчя маестро.

Танцювальний колектив під орудою Василя Авраменка брав участь у спільному концертному турне з хором Олександра Кошиця на честь 200-літнього ювілею Джорджа Вашингтона (1932), виступав на Всесвітній виставці в Чикаго (1933) та інших культурних заходах. Через танцювальні курси Василя Авраменка пройшли незліченні тисячі української молоді в діаспорі, що зв'язали їх тісніше з українським народом і його культурою.

Українські національні танці, що їх популяризував Василь Авраменко, гастролюючи Австралією, Північною і Південною Америкою, Ізраїлем, мали величезний національно-освітній та політично-пропагандивний вплив на представників української діаспори, та разом із хоровим мистецтвом урятували душі молодого покоління, відірваного від рідного краю предків

Проте Василь Авраменко прославився не тільки як балетмейстер, хореограф, педагог та засновник шкіл українського національного танцю. В історії українського кіно він залишив своє помітне місце як сценарист, режисер і продюсер української кіноіндустрії за кордоном, заснував свою кіностудію, здійснив екранізацію "Наталки Полтавки" (1937) і "Запорожця за Дунаєм" (1939), був режисером і продюсером низки документальних фільмів, що демонструвалися в кінотеатрах США, Канади та інших країн світу.

Митець звертався до кінематографу у першу чергу для популяризації українського танцю: його фільм "Тріумф українського танцю", що вийшов на екрани у 1954 р., став результатом його двадцятип'ятилітньої творчої роботи на ниві танцювального мистецтва.

Окрім творчої, важливою була і наукова діяльність митця. У 1947 р. він видав книгу "Українські народні танки, музика і стрій", у якій підсумував результати своєї творчої та наукової діяльності.

Загалом, "творчий стаж" митця становить понад 60 років з урахуванням роботи в театрі Миколи Садовського в роки Українських визвольних змагань 1917–1921 рр.

Упокоївся великий український патріот Василь Авраменко 1981 року у Нью-Йорку. За його заповітом, у 1993 р. його прах було перевезено до рідного с. Стеблів (Корсунь-Шевченківський р-н, Черкаська обл.), де поховано при великій кількості народу та представників культурних і наукових кіл.

Останній Шухевич

12 січня відзначають День українського політв’язня – як згадку про масштабні арешти українських дисидентів 1972 року. З цієї нагоди ІП публікує інтерв’ю з Юрієм Шухевичем – одним із «могіканів», що відбув в радянських ув’язненнях 36 років.

Як і чому вікінги опинилися у Західній Україні

Як тут опинилися скандинави? Вони були важливою частиною державного апарату Русі, особливо в період правління князя Володимира. З літопису відомо, що Володимир був змушений тікати у Швецію після невдачі у міжусобній війні. Звідти він повернувся із армією варягів, які допомогли відвоювати спадщину.

“Какая разніца” і штрафи за російські вивіски: мовні пристрасті в Україні сто років тому

Мовне питання в Україні, здавалося б, остаточно вирішене та законодавчо врегульоване, знову з’являється на порядку денному – з подачі вже нової влади. Паралельно бачимо спроби назвати мову “причиною громадянської війни”, чинити опір подальшій українізації тощо. Нічого нового за останні 30 років? Насправді такі “мовні срачі” трусили Україну і після проголошення незалежності більше 100 років тому!

Степан Бойко. Як дядько Шухевича захищав головного комуніста Волині

На думку Степана Шухевича багато справ супроти членів КПЗУ було сфабриковано правоохоронними органами. Будучи одним із адвокатів на відомому «Володимирському процесі 151-го» 1926 р., він зазначав, що серед підсудних лише кілька осіб насправді сповідували комуністичну ідеологію, натомість, інші були «українцями, мешканцями Володимира», які «про комуну і комуністів… знали лише з книжок».