Українські архіви влаштували віртуальну експозицію до 125-річчя українського танцюриста Василя Авраменка. ФОТО

Березень цьогоріч виявився врожайним на знаменні дати, які відзначають у культурному середовищі. І це ще один вагомий привід згадати про визначних та часом маловідомих широкому загалу постатях.

Про це повідомляє Державна архівна служба України.

Український артист, балетмейстер Василь Авраменко. Серія листівок накладом Школи Українських національних танців у Торонто. Не раніше 1926 р.
Український артист, балетмейстер Василь Авраменко. Серія листівок накладом Школи Українських національних танців у Торонто. Не раніше 1926 р.
Джерело: ЦДАВО України. Ф. 4465. Оп. 1. Спр. 359. Арк. 66

Наразі завдяки задокументованій інформації, зібраній архівістами Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України та Центрального державного архіву зарубіжної україністики, з'явилася змога простежити віхи життя та творчості Василя Авраменка – активного популяризатора українського автентичного танцювального мистецтва на північноамериканському континенті. Військовий революціонер-націоналіст, артист-балетмейстр, актор, кінорежисер і продюсер.

 
Українці вітають хлібом-сіллю діячів культури О. Кошиця і В. Авраменка у Вашингтоні на Великдень з нагоди їх виступу з концертом на честь 200-ліття з дня народження першого Президента Сполучених штатів Дж. Вашінгтона. Поштівка. 1 травня 1930 р.
Джерело: ЦДАВО України. Ф. 4465. Оп. 1. Спр. 359. Арк. 57

Прикро констатувати, але не надто щаслива доля змусила Василя Авраменка шукати порятунку за океаном. Якби не фіаско українських визвольних рухів на західних теренах України, він цілком успішно просував би свої творчі ідеї на Батьківщині.

Втім, немає лиха без добра. Завдяки феноменальній самобутності і водночас самодостатності, природному ентузіазму та невичерпній енергії Василя Авраменка наш народний танок став відомим на увесь світ.

 
Джерело: ЦДАЗУ, заг. бібл. ф., інв. № 2379

ДОВІДКА. Василь Авраменко (1895–1981) – патріот України та помітна постать в історії українського мистецтва XX століття.

Василь Авраменко, активний учасник Перших визвольних змагань, свою творчу кар'єру почав у театрі Миколи Садовського за порадою Симона Петлюри, а згодом, опинившись у Калішському таборі для інтернованих вояків УНР (Польща), зорганізував там у 1921 р. танцювальну школу, звідки власне і почався тріумф українського народного танцю в Європі, Америці та інших країнах світу.

Відроджуючи український народний танець, Василь Авраменко організовував інструкторські курси та школи українських національних танців спочатку у Західній Європі, а згодом у Канаді та США, куди він емігрував наприкінці 1925 р. і де виступав із концертними програмами.

Початком великого тріумфу стала Канадська національна виставка в Торонто (1926). Тоді колектив Василя Авраменка дав 12 восьмихвилинних виступів, за якими спостерігали 25 тис. осіб. Але вершиною його сценічного успіху можна вважати концерт у Метрополітен-опері в Нью-Йорку (1931), участь у якому взяли понад 500 танцюристів та 100 хористів. Це було гідне відзначення 10-ліття з дня заснування першої школи українського національного танцю в Каліші та 35-річчя маестро.

Танцювальний колектив під орудою Василя Авраменка брав участь у спільному концертному турне з хором Олександра Кошиця на честь 200-літнього ювілею Джорджа Вашингтона (1932), виступав на Всесвітній виставці в Чикаго (1933) та інших культурних заходах. Через танцювальні курси Василя Авраменка пройшли незліченні тисячі української молоді в діаспорі, що зв'язали їх тісніше з українським народом і його культурою.

Українські національні танці, що їх популяризував Василь Авраменко, гастролюючи Австралією, Північною і Південною Америкою, Ізраїлем, мали величезний національно-освітній та політично-пропагандивний вплив на представників української діаспори, та разом із хоровим мистецтвом урятували душі молодого покоління, відірваного від рідного краю предків

Проте Василь Авраменко прославився не тільки як балетмейстер, хореограф, педагог та засновник шкіл українського національного танцю. В історії українського кіно він залишив своє помітне місце як сценарист, режисер і продюсер української кіноіндустрії за кордоном, заснував свою кіностудію, здійснив екранізацію "Наталки Полтавки" (1937) і "Запорожця за Дунаєм" (1939), був режисером і продюсером низки документальних фільмів, що демонструвалися в кінотеатрах США, Канади та інших країн світу.

Митець звертався до кінематографу у першу чергу для популяризації українського танцю: його фільм "Тріумф українського танцю", що вийшов на екрани у 1954 р., став результатом його двадцятип'ятилітньої творчої роботи на ниві танцювального мистецтва.

Окрім творчої, важливою була і наукова діяльність митця. У 1947 р. він видав книгу "Українські народні танки, музика і стрій", у якій підсумував результати своєї творчої та наукової діяльності.

Загалом, "творчий стаж" митця становить понад 60 років з урахуванням роботи в театрі Миколи Садовського в роки Українських визвольних змагань 1917–1921 рр.

Упокоївся великий український патріот Василь Авраменко 1981 року у Нью-Йорку. За його заповітом, у 1993 р. його прах було перевезено до рідного с. Стеблів (Корсунь-Шевченківський р-н, Черкаська обл.), де поховано при великій кількості народу та представників культурних і наукових кіл.

Рудольф Вайль: вакцина від Голокосту

Чистокровного етнічного німця Рудольфа Фредериковича Вайгля викликали до німецького губернатора Львова та передали пропозицію Гіммлера — переїхати до Німеччини, створити в Берліні власний інститут, очолити кафедру в університеті та отримати по війні Нобелівську премію. Йшов 1942 рік, німецькі війська стояли під Москвою, відмовлятися від такої блискучої пропозиції не було сенсу. До того ж Вайглю вже було 59, у такому віці не сперечаються з гіммлерами.

Перелом у Громадянській війні у США: Геттісберг й Віксберг

Кожне око бачило легіони ворога, могутню непереборну хвилю океану озброєних людей, яка неслася на нас! Полк за полком, бригада за бригадою виходять із лісу й поспішно займають своє місце в строю напоготові до штурму. Горда дивізія Пікетта і ще якісь частини стоять на їх правому фланзі. Багряні прапори лопотять, їхні вершники мчать галопом угору-вниз; стволи й багнети вісімнадцяти тисяч бійців виблискують на сонці — похилий ліс блискучої сталі.

Карл XII в Україні. Розповідь кароліна

Нашому Королю ворожили більше, ніж будь-якому іншому королівському сину у Європі. Усі ворожіння сходилися в одному: йому не посміхатиметься вдача і перемоги до тих пір, поки він не завоює Рим. І через те, що між назвами Рим і Ромни була не така вже і велика різниця, всі подумали, що передбачення здійснилося

Як ми перемогли тої весни?

Весна 2014-го. Завдяки чому Україна вистояла? Як віднайшла сили встояти серед підлих ударів, у хаосі зради і слабкості, помилок і дурниць, віроломства й невпевненості?..Відповідь лише одна — завдяки Людям! Завдячуючи Українцям — відомим і ні — сильним і звичайним, тим, котрі роблять те, що повинні. Тим, які знайшли в собі сили і мужність дати відсіч потужному й підступному ворогові.